Естер Кучінка народилася в селі Гетен. Поріг першого класу переступила в місцевій початковій школі, однак доля розпорядилася так, що нашій співрозмовниці довелося змінити кілька навчальних закладів: після закінчення перших чотирьох класів, вона вступила до Берегівської гімназії імені Габора Бетлена, згодом навчалася у Косинській загальноосвітній школі, а атестат про повну загальну середню освіту отримала у Великоберезькому реформатському ліцеї. Отримавши атестат, вона подала документи до Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці II, де здобула диплом за спеціальністю «Англійська мова та література». Після цього продовжила навчання в Угорщині, поєднуючи його з професійною діяльністю. У рамках стипендіальної програми вона працювала в Брюсселі у Постійному представництві Угорщини при Європейському Союзі. Сьогодні вона є акредитованою асистенткою депутата Європейського парламенту. Про її життєвий і професійний шлях дізнавалися з перших вуст.
– Розкажіть про себе. Де Ви народилися, де навчалися?
– Я народилася в Гетені, де й провела перші роки навчання у школі. Потім вступила до Берегівської гімназії імені Габора Бетлена, де провчилася два роки. Я жила в учнівському гуртожитку, оскільки через велику відстань і непередбачуваність автобусного сполучення мені було б важко щодня добиратися до навчального закладу. Однак, будучи одинадцятирічною дитиною, я дуже сумувала за родиною та почувалася самотньою, тому вирішила перевестися до Косинської загальноосвітньої школи. Пізніше вступила до Великоберезького реформатського ліцею, де й отримала атестат про повну загальну середню освіту.
Чимало спогадів пов’язано з двома останніми навчальними закладами, де зародилося багато дружніх стосунків, але з особливою вдячністю я згадую період навчання у Великоберезькому реформатському ліцеї. Здобуті там знання, моральна підтримка, а також учителі й однокласники сформували мою особистість, спосіб мислення та світогляд.
Попри зміну навчальних закладів, моє дитинство минало, як і в більшості сільських дітей, у тиші та спокої. Я завжди з ностальгією згадую неповторну атмосферу маленького села, його мешканців і спільну працю: збирання картоплі, лущення соняшнику, розповіді, якими ділилися під час роботи, приготування домашнього варення восени, смак овочів і фруктів із власного саду, літні тижні вивчення Біблії, молодіжні зустрічі та передзвін церковних дзвонів недільного ранку.
Одним із найяскравіших спогадів дитинства для мене залишилися жінки, які сиділи на лавках біля хвірток своїх будинків. Мене також вражала природна безпосередність, характерна для сільського життя: усі віталися одне з одним, кожен знаходив добрі слова для іншого, а для гостя завжди знаходилося кілька зайвих шматочків хліба, якими охоче пригощали. На мою думку, сьогодні все це вже стало рідкістю. Особливо гостро я відчуваю це, живучи у великих містах, тому спогади про дитинство наповнюють моє серце теплом.
– Чому Ви обрали саме Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ?
– Після закінчення школи я хотіла вступити на теологічний факультет. Я мріяла стати духівницею, а згодом – місіонеркою. Однак за умовами вступу прийом заяв на цю спеціальність розпочинався лише після досягнення вісімнадцятирічного віку, тому після закінчення школи в мене залишився вільний рік.
Після наполегливих умовлянь мами та підбадьорення однієї з моїх найкращих подруг в останній день прийому заяв ми подали документи до інституту. Ми обидві мали сертифікати про складання ЗНО, тож жодних перешкод для вступу не було. Оскільки моя подруга теж пропустила рік навчання, ми вирішили ризикнути. Вона обрала спеціальність «Хімія», а я – «Англійська мова та література».
Невдовзі ми отримали радісну звістку: нас обох зарахували до інституту. Відверто кажучи, я розпочала навчання з наміром удосконалити свої знання англійської мови, поки остаточно не визначуся з подальшими життєвими перспективами. Минув рік, і ми вирішили залишитися ще принаймні на рік. А через два роки ми вже були на півдорозі до завершення навчання. Ми вирішили, що, оскільки вже вклали стільки часу й енергії, варто довести справу до кінця. Мої викладачі також радили мені завершити навчання, адже це могло згодом стати в пригоді як у повсякденному житті, так і для подальшого навчання. До сьогодні я вдячна викладачам, які тоді переконали мене в цьому. І вони мали рацію.
Зрештою, у 2019 році я отримала диплом у Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці II, який сьогодні вже має статус університету. А решта, як-то кажуть, – уже історія.
– Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, якими Ви хотіли б поділитися?
– Я пам’ятаю, що нам доводилося дуже багато вчитися. Ми постійно готувалися до контрольних робіт із граматики, намагалися вчасно виконувати домашні завдання з практикуму, готувалися до тестів на знання лексики та виступів із міні-доповідями, а також перечитували літературні твори. Ми багато вчилися разом, пояснювали одне одному навчальний матеріал, а інколи навіть щонеділі ввечері збиралися в гуртожитку, щоб опрацювати матеріал на наступний тиждень.
У нас було відносно мало вільного часу, але під час спільного навчання ми багато сміялися й намагалися підтримувати одне одного морально. Вважаю, що ці роки зблизили нас, допомогли зміцнити віру в себе та навчили долати труднощі разом.
Мабуть, однією з найяскравіших подій мого студентського життя стали різдвяні вистави, які організовували студенти випускного курсу відділення англійської мови під керівництвом викладачів. Щороку я з нетерпінням чекала, що підготують цьогорічні випускники, адже вони завжди влаштовували надзвичайно креативні та змістовні вистави.
Коли ми самі були випускниками, то переробили текст однієї різдвяної пісні, додавши до нього згадки про наших викладачів, внутрішні жарти зі студентського життя та розповіді про повсякдення відділення англійської мови. Під час роботи над текстом ми багато сміялися, але найбільше мені запам’яталося, як під час виконання пісні всі навколо плакали від сміху, слухаючи її текст.
– Що відбулося після закінчення ЗУІ ім. Ракоці Ференца ІІ?
– Російсько-українська війна, яка на той час ще набирала обертів, розлучила й мою родину. Через постійні й дедалі інтенсивніші хвилі мобілізації моя родина зрештою змогла знову об’єднатися в Угорщині. Тож після закінчення бакалаврату я залишилася сама на Закарпатті. Зрештою я ухвалила нелегке рішення продовжити навчання в Угорщині. Так я опинилася в Будапешті, де вступила на магістратуру за спеціальністю «Англійська філологія» в Реформатському університеті імені Гашпара Каролі.
Згодом світ паралізувала пандемія, яка дала мені багато часу на роздуми й пробудила відчуття «зараз або ніколи». Це додало мені сміливості спробувати щось зовсім інше. Тож я подала документи на магістратуру за напрямом підготовки «Міжнародні студії» в Католицькому університеті імені Петера Пазманя.
Під час навчання в університетах я пробувала себе в різних сферах діяльності. Спочатку працювала вчителькою англійської мови на Закарпатті, а згодом спробувала свої сили й у Будапешті. Там я постійно поєднувала роботу з навчанням, щоб мати змогу забезпечувати себе фінансово. Я працювала в Британській раді, а також у кількох міжнародних компаніях, серед яких FedEx та Cushman & Wakefield.
У 2023 році в одному з університетських вісників і на Facebook я натрапила на оголошення про Угорську програму стипендій у галузі державного управління (УПСГДУ) й вирішила подати заявку. У перший тиждень навчання на магістерській програмі за напрямом підготовки «Міжнародні студії» один із моїх викладачів особливо наголосив на тому, що як студентка спеціалізації «Європейські студії» я обов’язково маю набути досвіду роботи в одній із інституцій ЄС. Оскільки цю спеціалізацію обрали відносно небагато студентів, він порадив мені пошукати можливість попрацювати в Брюсселі під час головування Угорщини в Раді ЄС у 2024 році. Ця порада настільки закарбувалася в моїй пам’яті, що, коли я побачила, що УПСГДУ надає фінансову підтримку для стажування в європейських інституціях, одразу подала заявку. Я успішно пройшла відбір, тож мала змогу провести чотири місяці в Міністерстві у справах Європейського Союзу, де працювала у відділі протокольної служби та брала участь у підготовці внутрішніх програм підтримки під час головування Угорщини.
З початком головування Угорщини в Раді ЄС моя робота продовжилася в Брюсселі: я провела пів року в Постійному представництві Угорщини при Європейському Союзі, також у підрозділі протокольної служби. За цей час ми з командою організували та провели 134 заходи. Під час підготовки ми співпрацювали з численними дипломатами, які представляли різні сфери політики ЄС. Було дуже цікаво зазирнути за лаштунки роботи окремих робочих груп, адже для професійної організації тієї чи іншої програми нам також потрібно було розуміти її зміст і потреби учасників. Наприклад, прийом робочої групи, до складу якої входили дипломати з питань внутрішніх справ, що прибули разом із військовими та поліцейськими, вимагав зовсім іншого підходу, ніж організація заходу, присвяченого освіті та молодіжній політиці.
Крім того, ми також ознайомилися зі світом класичного дипломатичного протоколу. Наприклад, ми мали змогу супроводжувати міністра протягом усього його візиту до Брюсселя – від прибуття літака та зустрічі в аеропорту до супроводу делегації разом із міністром до будівлі Ради. Крім того, я брала участь у засіданнях Ради міністрів у Брюсселі та Люксембурзі.
Протягом цих місяців я здобула важливий професійний досвід, адже не лише ближче ознайомилася з функціонуванням дипломатичного протоколу, а й отримала уявлення про процес ухвалення рішень у ЄС та повсякденну роботу в різних галузях політики.
– Як цей період вплинув на Ваш професійний розвиток?
– Я вважаю себе різнобічною людиною й ніколи не могла повністю присвятити себе одній сфері, оскільки моя увага була зосереджена на багатьох речах. Мені здається, що мій життєвий шлях до цього моменту добре це відображає. Кожне місце роботи й кожна посада навчили мене чогось нового. Одні допомогли зрозуміти, чим я точно не хочу займатися, інші ж стали для мене дороговказом у пошуках шляху, на якому я почуваюся справді добре й до якого маю справжній хист.
Я вірю, що кожен досвід збагачує людину. Різні посади дали мені не лише знання та навички, а й сміливість спробувати себе в нових сферах. До того ж знання та навички, здобуті на кожному з цих місць роботи, я можу використовувати як у повсякденному житті, так і в нинішній роботі. Це особливо стосується моєї роботи в Європейському парламенті, де попередній досвід допомагає мені якнайкраще виконувати свої обов’язки.
– Нині Ви є акредитованим помічником депутата Європейського парламенту. Як Ви почувалися на початку нового етапу у професійній діяльності?
– Наприкінці реалізації програми УПСГДУ, я, як і всі інші стипендіати, почала шукати роботу, і моє резюме потрапило аж до Європейського парламенту. Мене запросили на співбесіду, яка досі залишається для мене незабутньою, адже високо оцінили не лише мій досвід роботи та професійні знання, а й характерні риси угорського народу, що проживає за кордоном, – наполегливість, працьовитість і витривалість. Мене потішило, що про ці якості знають навіть у Брюсселі.
Буду відвертою: спочатку мені було дуже важко звикнути до Брюсселя. Це мультикультурне місто, сповнене життя, де перетинаються різні культури. Бельгія як країна цікава тим, що має три офіційні мови: французьку, нідерландську та німецьку. Їх можна почути всюди одночасно або залежно від того, у якій частині країни перебуваєш. Значна частина населення Брюсселя – не бельгійці. У місті розташовані інституції Європейського Союзу, де працює безліч громадян країн ЄС, які представляють інтереси держав-членів. Це середовище, пов’язане з питаннями ЄС і сформоване політиками, дипломатами, лобістами, представниками громадських організацій та так званими єврократами, називають «євробульбашкою» (англ. EU bubble).
Отже, це складний, багатогранний і своєрідний штучно створений світ, який по-своєму намагається вписатися в бельгійську реальність.
Після переїзду сюди моя увага була зосереджена на багатьох речах одночасно. Зокрема, мені довелося подолати сумнозвісну бельгійську бюрократію. Першим викликом став пошук квартири, адже саме тут я вперше в житті зіткнулася з такою потребою. Однак я вважаю, що якщо мені вдалося владнати всі справи, звикнути до міста та інтегруватися в нього, то й в інших місцях я з цим упораюся.
– Як можна уявити Ваш день? Що входить у Ваші обов’язки?
– На мою думку, раніше набутий досвід допоможе мені успішно виконувати обов’язки акредитованої парламентської асистентки. Під час педагогічної діяльності я навчилася чітко доносити інформацію, спілкуватися з різними людьми та ретельно готуватися до виконання кожного завдання. Досвід роботи в міжнародних компаніях дав мені уявлення про функціонування підприємств, професійну комунікацію та координацію різних робочих процесів. А під час роботи в державній адміністрації, особливо в період головування Угорщини в Раді ЄС, я мала змогу ближче ознайомитися з дипломатичним протоколом, організацією заходів і функціонуванням інституційної системи ЄС. Усі ці навички стають у пригоді і в моїй нинішній роботі, і кожна з них стає мені в пригоді.
Мою роботу та повсякденне життя характеризує передусім усвідомлення швидкоплинності часу й мінливості подій. Звісно, ми ретельно все плануємо, зокрема графік депутата, та координуємо його парламентську діяльність, тому необхідно добре знати внутрішні правила роботи парламенту, процедури й терміни. Крім того, до моїх обов’язків входить підготовка матеріалів. Хоча кожен депутат має радників, помічники також повинні розуміти особливості політичної та фахової діяльності, а також пов’язані з ними взаємозв’язки. Потрібно бути в курсі як внутрішніх подій, так і світових новин.
Мої обов’язки надзвичайно різноманітні: від виконання адміністративних завдань, прийому представників делегацій, організації поїздок депутата та відповідей на електронні листи до підготовки політичних довідок, тез виступів і проєктів промов. Я беру участь у заходах, налагоджую зв’язки, роблю нотатки та постійно інформую депутата про події в парламенті. Для цього потрібні організаторські здібності, гнучкість, розвинені комунікативні навички, виваженість і здатність швидко розуміти причинно-наслідкові зв’язки.
І, звісно, є ще соціальні мережі, які також стали важливою частиною моєї роботи. Адже ми знаємо: якщо щось не з’являється в соціальних мережах або на новинних порталах, то цього, по суті, й не сталося. Останні політичні тенденції також свідчать про те, що комунікація сьогодні стала невід’ємною частиною політичної діяльності.
Гадаю, саме мій різноманітний досвід і широке коло інтересів допомагають мені орієнтуватися в усьому спектрі цих завдань і знаходити в ньому своє місце.
– Розкажіть трохи про свою родину. Окрім роботи, чи вистачає часу на відпочинок?
– Іноді мені здається, що мій день складається з 24 + 1 години, адже навколо відбувається стільки всього, що й не перелічити. Але саме це мені й подобається: моє повсякденне життя різноманітне та насичене, і я намагаюся насолоджуватися кожною його хвилиною. Звісно, важливо також знаходити час для відпочинку. Беручи участь у стипендіальній програмі, ми з друзями об’їхали майже всю Бельгію, побували в усіх великих містах і багато часу провели на морському узбережжі.
Свій вільний час я переважно присвячую читанню, подорожам і спілкуванню з друзями. Так мені вдалося побувати в багатьох європейських містах — і великих, і маленьких. Крім того, однією з головних переваг Брюсселя є різноманіття страв міжнародної кухні, зумовлене багатокультурністю міста, тому ми з друзями любимо куштувати страви різних народів.
– Які плани на майбутнє?
– Я хочу залишитися в Брюсселі ще на кілька років, але згодом насамперед мрію повернутися до Угорщини. Принаймні наразі саме такий сценарій я вважаю реалістичним. Якщо з’явиться така можливість і війна закінчиться, повернення на Закарпаття також розглядаю як один із можливих варіантів, але зараз не бачу там для себе майбутнього.
Після завершення роботи в Брюсселі я хотіла б знайти роботу, яка слугуватиме інтересам Закарпаття та регіону, зокрема області Сабольч-Сатмар-Берег. Адже зараз у цьому регіоні живуть мої батьки, і під час їх відвідин я на власному досвіді відчуваю тамтешні труднощі.
Я вважаю, що Господь не випадково привів мене туди, де я перебуваю зараз, і не випадково дав мені можливість здобути такий особливий досвід, зокрема у сфері діяльності Європейського Союзу та його інституційної системи. Здобуті знання й досвід я обов’язково хотіла б використати для налагодження конструктивного діалогу.
Після отримання атестата про повну загальну середню освіту я відчула Божу підтримку. І хоча покликання та місія, якими я їх тоді уявляла, у класичному розумінні так і не втілилися, з часом моє розуміння їхнього значення змінилося. Я усвідомила, що важливо не те, куди я потраплю, а те, що, де б я не була, скрізь на мене чекає певне завдання. Скрізь я можу щось зробити й здобути досвід, який згодом зможу використати на благо суспільства. Ідеться не стільки про власне благополуччя, скільки про добробут спільноти та її розбудову.
– Чим завдячуєте ЗУІ імені Ракоці Ференца ІІ?
– Я дуже багато чим завдячую інституту. Щоразу, згадуючи роки навчання, я доходжу висновку, що Великоберезький реформатський ліцей заклав духовні основи мого життя, а інститут дав мені міцне інтелектуальне підґрунтя. Воно стало в пригоді не лише під час подальшого навчання в університеті, а й у професійній діяльності. Важливу роль у цьому відіграли також поради викладачів і розмови з ними. Переконана, що навчання в інституті значною мірою сформувало мене як особистість і допомогло досягти успіху в професійній кар’єрі.
Можливо, це прозвучить дещо банально, але я впевнена, що спеціальність «англійська мова та література» відкрила переді мною двері, пройшовши через які я зуміла відкрити безліч інших. Саме завдяки цій спеціальності переді мною відкрився світ. Минулого не повернути, але якби знов стояв вибір, я б не змінила своє рішення. Я пишаюся тим, що була студенткою цього навчального закладу, і щоразу, коли розповідаю комусь, що я випускниця інституту, мене переповнюють позитивні емоції. Хоча бути випускницею інституту – це ціле світобачення, ще більшою гордістю для мене є те, що цей навчальний заклад сьогодні вже функціонує у статусі університету.
Користуючись нагодою, хочу від щирого серця привітати керівництво, викладачів, студентів та співробітників цього навчального закладу із набуттям такого високого статусу. Вважаю, що всі ви проробили надлюдську роботу, проявивши наполегливість і безмежну працьовитість. Такими ми є, угорці Закарпаття: як то кажуть, ми виживемо будь-де і за будь-яких обставин. Попри сильний зустрічний вітер, з Божою допомогою вдалося виконати й цю місію.
Soli Deo Gloria.
Аніта Курмай
