Шановні гості!
Шановні колеги!
Дорогі студенти!
І не в останню чергу – дорогі першокурсники!
Ми зібралися разом, щоб розпочати новий навчальний рік.
Рік тому саме на цьому місці я говорив про те, що ми стоїмо на порозі історичного навчального року. Минулого року студенти ще подавали документи до інституту, але навчання розпочали вже в статусі студентів університету.
Відтоді минув рік. Ми замінили табличку з назвою, закупили мантії, ректорський та президентський ланцюги, скіпетр – а відтак, утвердили символіку університету.
Починаємо звикати й до нової назви: тепер лише у чотирьох випадках із десяти я кажу, що йду до інституту…
Але, можливо, це й непогано, що ми не звикаємо до університетського життя надто сильно.
Адже статус університету — це не просто нагорода, якою можна пишатися. Це відповідальність. Сьогодні нам уже не потрібно доводити своє право називатися університетом. Однак нашим щоденним завданням залишається зберігати репутацію та авторитет університету.
І для цього, мабуть, немає кращої нагоди, ніж початок нового навчального року.
Шановна велична громадо!
З огляду на складність і масштаб обставин не кожен міг би передбачити світле майбутнє угорського університету на Закарпатті.
Триває війна. Чисельність населення зменшується. Еміграція бере верх – сім’ї виїжджають, молодь покидає країну. Ситуація з енергопостачанням залишається непередбачуваною. Законодавство постійно змінюється. І завжди знаходяться люди, які час від часу наводять аргументи щодо того, чому у нас немає майбутнього.
Однак цифри – річ уперта.
У 2026 році кількість охочих здобути вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» становила 1468 осіб. З них до Університету Ракоці вступили 576 осіб.
Стати магістрами вирішили 238 абітурієнтів, однак лише 117 з них підтвердили свій намір і розпочали навчання у нас.
Загалом надійшло 1706 заяв, а кількість новоспечених студентів становила 693 особи.
Минулого року я з гордістю повідомив, що розпочинаємо навчальний рік із найбільшою на той час кількістю студентів в історії існування навчального закладу — 1582 особи.
Що ж, цей рекорд нам вдалося побити всього за один рік.
2026/2027 навчальний рік в Університеті Ракоці розпочався для 1681 студента. Тобто цього року нас стало на 99 осіб більше, ніж минулого.
Усього цього ми досягли в той час, коли реалістичні прогнози, скоріше, передбачали б зменшення кількості студентів.
Та ця цифра – 1681 студент – для мене не просто статистичний показник.
Це 1681 рішення.
1681 людина, яка побачила сенс продовжити навчання. Сенс здобути диплом. Сенс будувати плани. І сенс робити все це саме тут, в Університеті імені Ракоці.
Це довіра.
А довіра, у свою чергу, – це і велика честь, і небезпечна річ водночас: її треба виправдати.
Тому ми, звісно, раді рекордній кількості студентів, однак наша робота на цьому не закінчується.
Навпаки. Лише тепер вона набирає справжнього масштабу.
Протягом минулого навчального року Національне агентство з акредитації України акредитувало сім наших освітніх програм. Ба більше, кілька освітніх програм пройшли акредитацію й за національною системою акредитації Угорщини.
Кількість наших колег, які мають наукові ступені, постійно зростає, а число доцентів і професорів неухильно збільшується.
Протягом минулого навчального року наші викладачі опублікували 150 наукових праць у журналах, що індексуються в міжнародно визнаних базах даних Scopus та Web of Science. Серед них є також статті, що побачили світ на сторінках провідних світових наукових журналів, які за рейтингом наукометрії належать до категорій D1 та Q1.
Усі ці досягнення мають велике значення, адже університет не стає університетом лише тому, що такий напис фігурує на його фасаді. Він стає справжнім університетом тоді, коли не лише передає знання, а й створює їх.
І не менш важливими є можливості, які ми можемо запропонувати нашим студентам.
У рамках наших програм подвійних дипломів, що реалізуються у співпраці з Мішкольцьким та Ніредьгазьким університетами, цього року вже майже 30 наших студентів отримали, окрім диплома Університету Ракоці, і диплом угорського університету. Це несе в собі особливо важливе послання.
Ми не хочемо змушувати молодь обирати між Закарпаттям і Європою.
Ми хочемо показати, що можна поїхати із Закарпаття до Європи, маючи при цьому можливість повернутися додому.
Можна брати участь у програмах мобільності, набувати досвіду, пізнавати світ, налагоджувати зв’язки – без того, щоб людині доводилося назавжди зрікатися спільноти, з якої вона вирушила.
Дорогі першокусники!
Ви поповнили ряди студентів цього університету.
Дехто з вас, безперечно, вже намітив плани на майбутнє. Інші, ймовірно, менш упевнені у своєму виборі.
Проте запевняю вас: це цілком нормально.
Одне із завдань університету — допомогти вам за ці чотири-п’ять років розширити свій світогляд і краще пізнати не лише світ, а й, за можливості, самих себе.
Однак прошу вас не зосереджуватися лише на отриманні диплома.
Будьте справжніми студентами.
Наприклад, відвідуйте заняття – це напрочуд добре допомагає під час іспитів.
Читайте. Ставте запитання. Вступайте в полеміку. Беріть участь у наукових дослідженнях, роботі студентських гуртків, програмі «Еразмус» та інших програмах мобільності. Займайтеся спортом. Ходіть до театру, на концерти, на екскурсії. Станьте активною частиною роботи Студентського самоврядування.
Знаходьте друзів, закохуйтеся.
Адже через багато років, швидше за все, ви не пам’ятатимете, яку оцінку отримали на якомусь іспиті. Зате точно пам’ятатимете, з ким сперечалися, сміялися, подорожували та працювали разомІ навіть можливі невдачі в коханні ви згодом згадуватимете з легкою ностальгією.
Хороший університет — це не просто послуга, якою людина користується кілька років, а потім отримує за це диплом.
Хороший університет – це спільнота, яку відтепер творитимете і ви, першокурсники.
Шановні колеги!
Рекордна кількість студентів — це своєрідне послання і для нас.
1681 людина довірила нам частину свого майбутнього.
Це величезна відповідальність.
Тому нам недостатньо просто проводити заняття, заповнювати екзаменаційні бланки в системі IRIS та виконувати вимоги процедур акредитації.
Ми маємо забезпечити роботу університету таким чином, аби в ньому висувалися вимоги, але водночас зберігалася повага до людини; створити осередок, де не лише зберігаються традиції, а й існує відкритість до інновацій; де панує авторитет, але не існує штучно зведених «стін» між викладачем та студентом.
Густаву Малеру приписують такі слова:
«Традиція – це не поклоніння попелу, а передача вогню».
На мою думку, цей вислів особливо влучно характеризує нашу діяльність.
Наш заклад — якщо враховувати також періоди діяльності його правонаступників, Закарпатського угорського педагогічного інституту та Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці II, — цього року відзначає 30-річчя.
30 років тому ми розпочали свою діяльність із чотирма спеціальностями та 74 студентами.
Сьогодні наш заклад пропонує 34 освітні програми на вибір та розпочинає навчальний рік із 1681 студентом.
За три десятиліття роботи 3062 випускники отримали загалом 4722 дипломи. Аби усвідомити значущість цієї цифри, варто нагадати статистичні дані перепису населення 2001 року, згідно з якими на Закарпатті на той момент проживало 156 тисяч угорців. Для тих, хто орієнтується в сучасній демографічній ситуації, навряд чи потрібно окремо пояснювати, що означає наявність понад трьох тисяч випускників у житті такої великої спільноти.
Наші випускники останніх тридцяти років сьогодні працюють у школах, на підприємствах, у державних установах та науково-дослідних центрах – як у нашій країні, так і в усьому світі. Багато з них знову стають частиною університетської спільноти, лише вже у ролі колег, партнерів або батьків, чиї діти здобувають вищу освіту у нас. Адже історію університету пишуть не лише його будівлі, дипломи та наукові досягнення, а й ті люди, які колись тут навчалися.
Найважливішим досягненням цих тридцяти років є не те, що нам вдалося масштабуватися, а те, що ми створили цінності, які варто зберігати, і традиції, які варто передавати, і попри це маємо сміливість бути відкритими до змін.
Адже зберігати традиції не означає робити все точно так само, як тридцять років тому. Якби ми так чинили, то, ймовірно, досі б обмінювалися повідомленнями через факс. Традиція живе тоді, коли кожне покоління додає до неї щось своє.
Шановна велична громадо!
Кілька тижнів тому в одному з інтерв’ю мене запитали, як у нинішніх реаліях на Закарпатті можна будувати довгострокові плани.
Моя відповідь була такою: важко. У часи війни чітких сценаріїв не існує. Зате існують цілі.
Ми не можемо чекати, поки настануть ідеальні умови.
Не можна сидіти склавши руки й чекати, поки закінчиться війна, стабілізується демографічна ситуація, відновиться стабільне енергопостачання, законодавство стане передбачуваним, а всі наші проблеми зникнуть, як за помахом чарівної палички.
Якщо ми будемо чекати на це, сценарій, за якого життя пройде повз нас, цілком імовірний.
Нам треба виховувати майбутнє покоління тут і зараз.
Займатися науковою роботою.
Саме тепер потрібно створювати та підтримувати інституції.
Саме тепер потрібно створювати можливості для тих молодих людей, які сидять тут перед нами.
І, можливо, саме тому сьогодні особливо приємно проводити церемонію відкриття навчального року.
Адже кожен новий навчальний рік – це підтвердження однієї дуже простої істини: майбутнє є.
Ми не знаємо точно, яким воно буде.
Ми не знаємо, які труднощі воно принесе.
Але ми готуємося його зустріти.
Дорогі студенти!
Бажаю максимально ефективно скористатися всіма можливостями, які пропонує вам цей університет.
Шановні колеги!
Бажаю нам усім сил, терпіння та допитливості, щоб і в цьому навчальному році ми були гідні довіри наших студентів.
А всім іншим бажаю, щоб наприкінці 2026/2027 навчального року ми могли сказати не лише те, що ми його пережили, а й ствердно заявити: ми зробили крок уперед.
І, звичайно, я й надалі зичу всім того, чого вже доводилося бажати на багатьох церемоніях відкриття навчального року: миру.
Бажаю успішного, плідного і, нарешті, спокійного та мирного навчального року!
Vivat Academia!
Хай живе Університет Ракоці!
