Шановні учасники сьогоднішнього ювілейного святкування! Дорогі студенти!
Кілька років тому, коли я вирішила продовжити навчання, моїм вибором став Закарпатський угорський університет імені Ференца Ракоці II. Вирішальну роль у моєму виборі відіграли добра репутація закладу та зацікавленість обраною спеціальністю. Тоді я передусім замислювалася над тим, які знання зможу здобути та які перспективи відкриються переді мною. Однак я й не здогадувалася, що роки, проведені тут, матимуть для мене таке велике значення і що з часом я зовсім по-іншому почну дивитися на власне майбутнє.
Уже перші роки навчання переконали мене, що я зробила правильний вибір. Я знайшла нових друзів, коло мого спілкування поступово розширювалося, а університетське життя стало невід’ємною частиною моїх буднів. Наше навчання розпочалося в непрості часи. Навколо відбувалося безліч змін, часом настільки стрімких, що ми не завжди встигали за ними стежити.
І все ж, згадуючи ті роки, я насамперед думаю не про труднощі, а про незабутні моменти, які подарувало нам студентське життя всупереч усім обставинам. Згуртованість інститутської спільноти була для нас надійною опорою впродовж усього навчання та допомогла зберегти в пам’яті все найкраще зі студентських років, спогади про які й сьогодні наповнюють наші серця радістю.
Відтоді в моєму житті відбулося чимало подій, які змінили моє ставлення до цього місця. Тож сьогодні, переступаючи поріг університету, я відчуваю зовсім інші емоції, ніж у перші дні навчання. Кожна спільна подія, екскурсія чи навіть звичайна щоденна розмова допомагали створити відчуття домашнього затишку. Згодом я також зрозуміла, що ця теплота й щирість об’єднують не лише однокурсників.
На мене також справило велике враження ставлення наших викладачів до студентів. Тут ніхто не губиться в натовпі. Викладачі бачать не лише наші досягнення, а й приховані здібності, помічають, коли ми потребуємо допомоги. Приємно усвідомлювати, що поруч є люди, які стежать за нашим розвитком і допомагають рухатися вперед – чи то добрим словом, чи то відкриваючи перед нами нові можливості.
Так під час навчання переді мною відчинилися навіть ті двері, про існування яких я раніше, можливо, й не здогадувалася. Я здобувала дедалі більше досвіду, сміливіше бралася за щось нове, а мої плани щодо майбутнього поступово змінювалися.
Важливу роль у цьому відіграло й те, що все це я могла відкрити для себе тут, на Закарпатті, навчаючись угорською мовою. Коли я розпочала навчання, це здавалося мені цілком природним. Однак із роками я дедалі глибше усвідомлювала, що означає бути частиною цієї спільноти і наскільки цінною є можливість навчатися рідною мовою та розвивати свої здібності.
Тепер я по-іншому дивлюся на можливості самореалізації на батьківщині. Завдяки університету я зрозуміла, що можливості для розвитку та самореалізації не обов’язково шукати десь далеко. Він зміцнив моє переконання в тому, що й тут варто будувати плани, ставити перед собою цілі та знаходити причини залишатися на рідній землі.
Сьогодні, під час цих урочистостей, ми маємо нагоду привітати й випускників, які отримали свої дипломи двадцять п’ять років тому. Особливо приємно усвідомлювати, що, попри те, що ми навчалися тут у різні роки, усіх нас об’єднує спільна історія, невід’ємною частиною якої став кожен із нас.
Сьогодні я можу похвалитися здобутим дипломом, але й досі залишаюся студенткою Університету Ракоці. За ці роки колишній інститут став університетом, і я теж пройшла власний шлях змін та становлення. Однак в одному я й сьогодні так само впевнена, як і після першого семестру: я зробила правильний вибір.
І якби сьогодні хтось запитав мене, що для мене означає бути частиною спільноти «Ракоці», я, мабуть, відповіла б одним-єдиним реченням: це означає належати до спільноти, де тебе чують, де ти відчуваєш підтримку й де вчишся вірити в те, що твоє майбутнє – саме тут, на рідній землі.
Дякую за увагу!
