Педагоги відіграють важливу роль у вихованні та навчанні молодого покоління, допомагаючи учням здобувати знання та розвивати свої здібності. Вони передають не лише навчальний матеріал, а й формують такі важливі цінності, як відповідальність, емпатія та вміння працювати в колективі. Педагоги часто стають наставниками, які підтримують учнів у подоланні труднощів і сприяють їхньому особистісному зростанню. Водночас вони змушені постійно адаптуватися до змін в освітній сфері, опановувати нові підходи та методики, щоб відповідати сучасним викликам і потребам.
Олександр Бакура народився в селі Есень, де й закінчив середню школу. Вищу освіту здобув у Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ за спеціальністю «географія». Після завершення навчання розпочав свій професійний шлях у педагогіці, яким і сьогодні крокує з великим ентузіазмом та відданістю справі. Про його педагогічний досвід, життєву позицію та професійні переконання ми дізналися з перших вуст.
– Розкажіть про себе. Де Ви народилися, де навчалися?
– Я народився в селі Есень в 1981 році. Тут я й закінчив середню школу. Мій батько був вчителем угорської мови та географії.
– Чому Ви обрали саме Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ?
– Мій дідусь був видатним і шанованим педагогом, тому я й сам мріяв стати вчителем. Згодом познайомився з навчальним закладом, який тоді ще мав назву Закарпатський угорський педагогічний інститут, і мене одразу привабила його тепла, родинна атмосфера. Саме тому у 2002 році я вирішив подати документи до цього навчального закладу.
– Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, якими Ви хотіли б поділитися?
– В інституті я здобув фах учителя географії. Роки навчання дали мені змогу ще повніше розкрити свій потенціал. З однокурсниками ми швидко знайшли спільну мову й потоваришували. За п’ять років навчання зав’язалося чимало міцних дружніх стосунків, а згодом багато моїх однокурсників стали колегами. Навчаючись в інституті, я не лише відвідував обов’язкові заняття, а й брав активну участь у різноманітних дослідницьких проєктах. Це дало мені можливість глибше пізнати історії своїх односельців, яких у різні періоди було депортовано на примусові роботи.
– Що відбулося після закінчення ЗУІ ім. Ракоці Ференца ІІ?
– Вважаю, що мені пощастило, адже ще до отримання диплома я отримав пропозицію обійняти посаду вчителя в Хустській загальноосвітній школі з угорською мовою навчання. Саме там розпочався мій професійний шлях у педагогіці. Мені дуже подобалося працювати в цьому історичному місті, адже невелика угорська громада майже одразу прийняла мене як свого. У Хусті я пропрацював лише два роки, оскільки переді мною відкрилися нові можливості. Одна з них дала мені змогу провести рік у Німеччині як волонтер. За цей час я мав нагоду ознайомитися з німецькою системою освіти зсередини, працюючи помічником учителя релігії.
– Які відчуття панували у Вас на початку професійної кар’єри?
– Ось уже 15 років я працюю вчителем географії у своєму рідному селі. Дуже зрадів можливості повернутися сюди на роботу, адже в цій школі свого часу викладали і мій дідусь, і мій батько. Для мене це не лише професія, а й продовження родинної педагогічної традиції. Сподіваюся, що за ці роки мені вдалося стати таким же хорошим педагогом, тонким знавцем людської натури та відповідальною людиною, якими були вони.
– Який секрет успішної роботи з дітьми, як можна їх мотивувати?
– Дедалі важче знайти спільну мову з сьогоднішніми дітьми, адже живемо в еру гаджетів, які відволікають їхню увагу. Найкраща мотивація — це відчуття власного успіху: коли дитина хоча б раз усвідомлює, що їй це під силу, вона вже зробила половину шляху до нової мети.
– Якого досвіду Ви набули протягом цих років? Чи траплялися у Вашій роботі позитивні або ж негативні моменти?
– За роки роботи людина, безперечно, переживає чимало різних подій, проте в пам’яті найчастіше залишаються саме світлі й позитивні моменти. Для мене як класного керівника найціннішими стали роки, проведені разом зі своїм класом.
– Як останні роки та їхні труднощі вплинули на Вашу роботу?
– Онлайн-навчання під час пандемії коронавірусу суттєво вплинуло на дітей: багато хто став більш замкнутим, втратив частину навичок командної взаємодії та живого спілкування з однолітками. Війна позначилася й на житті нашого села: спостерігається тенденція до скорочення кількості сімей, а разом із цим зменшується і кількість учнів у школі.
– Тим часом Ви також закінчили курси підготовки душпастирів у Берегівській філії Шарошпотокської реформатської теологічної академії.
– Враження, отримані під час перебування в Німеччині, а також прагнення до глибшого духовного життя спонукали мене поглибити знання Святого Письма та розширити практичний досвід роботи з дітьми й молоддю. Саме тому я вирішив пройти курси підготовки душпастирів. Нині я не служу пастором, однак як парафіяльний староста активно долучаюся до вирішення організаційних питань громади та допомагаю в реалізації необхідних робіт і заходів.
– Чим займаєтеся у вільний час?
– У вільний час займаюся садівництвом, люблю читати. Також чимало часу проводжу в інтернеті та соціальних мережах, намагаючись краще зрозуміти молоде покоління й бути ближчим до його інтересів та способу мислення. Водночас різноманітні челенджі в TikTok і фільтри в Instagram залишаються далекими від мого світогляду та вподобань.
– Які плани на майбутнє?
– У мене завжди були плани, і вони залишаються й сьогодні, проте з часом чимало з них перетворюються лише на мрії. На жаль, у сучасних умовах доводиться зосереджуватися переважно на короткострокових планах, адже війна постійно змушує нас змінювати пріоритети.
– Чим завдячуєте ЗУІ імені Ракоці Ференца ІІ?
– Я завдячую навчальному закладу багатьма речами, які, мабуть, навіть складно повністю передати словами. Завдяки самовідданій праці викладачів я пізнав і полюбив свою малу батьківщину – Закарпаття.
Дізнавшись, що інститут отримав статус університету, я відчув щиру гордість.
Чому варто навчатися в цьому закладі? На мою думку, навчання рідною мовою сприяє становленню справжнього фахівця. Крім того, тут студенти не лише опановують теоретичні й практичні знання з обраного фаху, а й глибше знайомляться з угорською культурою, життям та історією угорців Закарпаття, а також дізнаються про можливості збереження власної ідентичності.
Аніта Курмай
