18 березня співробітники та студенти кафедри історії та суспільних дисциплін Закарпатського угорського університету імені Ференца Ракоці II вшанували пам’ять берегівських борців за свободу, які брали участь у революції та національно-визвольній війні 1848–1849 років, поклавши вінки пам’яті до їхніх братських могил.
Церемонія відбулася на території римо-католицького кладовища біля могил трьох воїнів – Йожефа Бацо, Іштвана Блокшая, Дьєрдя Еккела; на реформатському кладовищі – біля могили підполковника тогочасних збройних сил Антала Надьідаі Бержені, а також біля обеліска, спорудженого на честь тих воїнів, місце поховання яких невідоме. На церемонії покладання вінків брали участь студенти гуртожитку імені Ференца Келчеї, а також здобувачі вищої освіти кафедри історії та суспільних дисциплін.
Йожеф Бацо (1826–1921 рр.) народився у Берегові. У Національно-визвольній війні 1848 року служив стрільцем. Наприкінці 19 століття працював інженером. Входив до складу Військового об’єднання Березького комітату.
Іштван Блошкай (1826–1884 рр.) народився 26 квітня 1826 року в м. Нітра. Займався адвокатською, журналістською діяльністю. Після закінчення гімназії у рідному місті юридичну освіту здобув у Пешті. Кваліфікаційний іспит адвоката успішно склав 3 грудня 1848 року, будучи воїном Угорської королівської армії. Під час Національно-визвольної війни служив у 65-му батальйоні та мав звання капітана. Після поразки деякий час жив у свого брата – Ференца Блошкая – у Косині. У 1850 році працював адвокатом у Берегові, а згодом обіймав посаду королівського нотаріуса аж до 1861 року. Після виходу на пенсію господарював на своєму обійсті у с. Дийда, де збудував замок. З 1867 року поновив свою нотаріальну діяльність, разом з тим був делегатом до парламенту від Берегова та двічі – від Косина. Активно брав участь у громадському житті Берегова: був головою наглядової комісії міської ради, а також очолював Берегівське товариство Червоного Хреста. Приділяв особливу увагу питанням освіти в народних школах. Був одним із засновників газети «Берег», у якій публікувалися його власні матеріали. Етнографічні розвідки та гумористичні статті друкувалися в журналі «Пештська мода», а нариси на економічну та юридичну тематику – в «Часопис правничих студій». Помер 18 листопада 1884 року в Берегові.
Дьєрдь Еккел (1826–1905 рр.) народився 22 лютого 1826 року в Ужгороді, у родині цивільних. Влітку 1848 року, будучи студентом університету, вступив до лав 1-го батальйону національної гвардії на добровільних засадах. Спочатку служив унтер-офіцером, 19 жовтня 1848 року отримав звання лейтенанта, 23 лютого 1849 року – підполковника і, зрештою, дослужився до звання капітана. Був командиром 39-го батальйону 7-го девізу. Брав участь у тринадцяти битвах. Особисто воював у битві під Пакоздом у вересні 1848 року. У боях під Швехатом та Надьсомбатом він відчув не лише гордість після перемоги, а й гіркоту поразки. 15 січня 1849 року за проявлену хоробрість у битві під Турчеком, де загін Лайоша Ауліха в результаті запеклого бою відбив війська австрійського генерала Гетца, отримав орден за відвагу. Як командир 39-го батальйону брав участь у битвах під Браніском, Гатваном, Надьшалло та Комаром. Після тривалих років переховування йому вдалося дістатися до Сасгалома (нині: Сасово) Угочанського комітату, де він переховувався у греко-католицького священика Андраша Доленая. Його військову форму і меч сховали під вівтарем у церкві. Протягом багатьох років він переховувався, і лише в середині 1850-х років йому вдалося знайти роботу в Берегівському та Виноградівському судах. У 1861–1865 роках працював головним справником Хустського повіту Мараморошського комітату. Після амністії Дьєрдя Еккела обрали почесним громадянином міста Тячів та смт Вишково. У 1865 році, після ліквідації посади головного судового справника, він переїхав до Берегова, де допомагав сім’ям загиблих солдатів та бідним колишнім солдатам. Крім того, він став юрисконсультом кредитної установи, а згодом і очолив її. Пізніше, за його заслуги, був обраний головою місцевого осередку Лібертаріанської партії, а римо-католицька парафія запропонувала йому обійняти посаду управителя. З 1871 по 1878 рік був членом Берегівської масонської ложі «Енергія». До самої смерті займався адвокатською практикою. Помер 11 лютого 1905 року.
Антал Надьідаі Бержені (1832–1910 рр.) народився в Берегові в родині землевласників з Велька Іди. У шістнадцятирічному віці вступив до лав борців за свободу. За видану службу був удостоєний званням підполковника. Після поразки став членом парламенту Березького комітату та головним настоятелем реформатської церкви. У той же час обіймав посаду заступника начальника Берегівського міського відділу реєстрації актів цивільного стану. Відійшов у вічність 23 грудня 1910 року.
A. K.
