Важливу роль у системі освіти й виховання дітей відіграє вчитель англійської мови, адже саме він допомагає учням опанувати мову, яка сьогодні є основним засобом комунікації практично в усіх сферах життя. На уроках учитель не лише розвиває мовні навички учнів, а й формує в них упевненість у собі, необхідну для спілкування на міжнародному рівні. Здобуті знання та навички допомагають школярам легше адаптуватися до нових умов під час здобуття вищої освіти, працевлаштування та подорожей. Крім того, вивчення англійської мови сприяє розвитку відкритості до інших культур і формуванню критичного мислення.
Еріка Поладі-Баков народилася у селі Вари. Середню освіту здобула у Берегівській загальноосвітній школі імені Лайоша Кошута, а вищу освіту за спеціальністю «англійська мова – історія» – у Закарпатському угорському педагогічному інституті, нині Університеті імені Ракоці. Отримавши диплом, вона відразу ж розпочала педагогічну діяльність, якій і досі присвячує себе з усією відданістю. Про її шлях до успіху ми дізналися з її власної розповіді.
– Розкажіть про себе. Де Ви народилися, де навчалися?
– Я народилася у селі Вари. Хоча відвідувала дитячий садок у нашому селі, мої батьки хотіли, аби я якомога раніше почала вивчати англійську мову, тому до першого класу я пішла у Берегові. Атестат про повну загальну середню освіту я отримала у Берегівській загальноосвітній школі імені Лайоша Кошута (на той час вона ще мала таку назву). Озираючись на той період, можу сказати, що поїздки між селом і містом значною мірою визначили моє дитинство.
– Чому Ви обрали саме Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ?
– Вибір професії вчителя англійської мови був для мене очевидним. Насправді мене захоплювала не стільки сама педагогічна діяльність, скільки мова та культура. Закарпатський угорський педагогічний інститут на той час функціонував лише кілька років, і він здавався єдиним можливим вибором. Кращого вибору я й не могла б зробити.
– Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, якими Ви хотіли б поділитися?
– Тоді мені здавалося, що час минає дуже повільно, особливо в перші кілька років навчання. На спеціальності «англійська мова – історія» навчалося 17 осіб – усі дівчата. У пам’яті й досі виринає безліч спогадів, пов’язаних як із навчанням, так і з дозвіллям. Ті роки ознаменувалися інтенсивним навчанням та ретельною підготовкою до іспитів. Деяких викладачів ми справді боялися, проте згодом з’ясувалося, що вони теж «любили» студентів спеціальності «англійська мова».
З деякими одногрупницями я підтримую зв’язок і донині, попри те, що життя розкидало нас по різних куточках світу. З великою любов’ю та повагою згадую своїх викладачів, яких вважаю справжніми взірцями в освітній сфері.
– Що відбулося після закінчення ЗУІ ім. Ракоці Ференца ІІ?
– На четвертому курсі я проходила педагогічну практику у Варівській загальноосвітній школі, і вже тоді мені запропонували можливість працювати на пів ставки. За щасливим збігом обставин, із вересня 2006 року, на останньому курсі навчання, я поєднувала навчання і роботу.
– Які відчуття панували у Вас на початку професійної кар’єри?
– Початковий період був дуже насиченим і складним – я відразу опинилася в «глибокій воді». Хоча реалії практики дещо відрізнялися від теорії, перші успіхи швидко допомогли мені подолати хвилювання. Налагодження адміністративних процесів і щоденної рутини зайняло певний час, але завдяки підтримці колег я змогла швидко впоратися з цими завданнями.
– Ви вже багато років працюєте вчителькою англійської мови у Варівському ліцеї імені Ференца Ракоці ІІ. У чому полягає секрет успішної роботи з дітьми та як вам вдається їх мотивувати?
– Для ефективної роботи надзвичайно важливо, щоб діти відчували нашу увагу і щоб ми щиро пишалися їхнім особистим розвитком. Кожна дитина унікальна, тому важливими є диференціація та гнучкість. У класі я намагаюся створити дружню, безпечну та сприятливу атмосферу.
З мого досвіду, сучасне покоління найкраще мотивується різноманітністю та залученням до вирішення практичних завдань. Не менш важливим є використання ігрового підходу та сучасних інтерактивних цифрових засобів під час уроків. І все це – у буквальному сенсі: наприклад, мої четвертокласники часто вишиковуються в ряд і, скандуючи римівку, вітають мене в класі.
– Чи траплялися у Вашій роботі позитивні або ж негативні моменти?
– Звісно, у житті трапляються різні ситуації. Окремі складні моменти в класі чи не надто вдалі уроки спонукають мене шукати нові методи виховання та навчання. На щастя, позитивних вражень значно більше. Мене наповнює радістю, коли учень, який зазвичай соромиться, сміливо починає говорити англійською або успішно виступає на конкурсі. Однак найбільше я пишаюся тим, що можу бути причетною до емоційного та особистісного розвитку учнів. Як класний керівник, я спостерігаю, як діти з роками розкриваються, вчаться довіряти собі та брати на себе відповідальність – і це, без сумніву, найпрекрасніша частина моєї професії.
– Як останні роки та їхні труднощі вплинули на Вашу роботу?
– Спочатку пандемія, а згодом і воєнний стан докорінно змінили роботу педагогів. Майже в один день довелося перейти на дистанційне навчання, що спричинило певні труднощі. Завдяки комп’ютерним навичкам і готовності допомагати з боку колег ми відносно швидко опанували роботу з навчальною платформою та змогли без особливих труднощів проводити такі ж інтерактивні уроки, як і під час очного навчання.
Через повітряні тривоги та відключення електроенергії, спричинені повномасштабною війною, викладання перетворилося на надзвичайно складний виклик. На перший план вийшло не стільки подання навчального матеріалу, скільки подолання кризових ситуацій.
– Розкажіть трохи про свою родину. Окрім роботи, чи вистачає часу на відпочинок?
– Я – горда мама двох синів: старшому 13 років, молодшому – 8. Через ситуацію, що склалася в країні, мій чоловік тимчасово проживає за кордоном, тому у вільний час ми намагаємося якомога частіше бути разом і організовувати сімейне дозвілля.
– Які плани на майбутнє?
– З огляду на досвід останніх років я будую лише короткострокові плани. Мені хотілося б долучитися до створення сучасного, сприятливого та ефективного шкільного середовища.
– Чим завдячуєте ЗУІ імені Ракоці Ференца ІІ?
– З гордістю можу стверджувати, що здобула в цьому навчальному закладі не лише диплом, а й високий рівень знань, на який і досі спираюся у своїй професійній діяльності. Я мала змогу навчатися у видатних викладачів і лекторів, які є взірцем професійної самовідданості, поваги до своєї справи та людяності. Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ сформував у мені настільки сильне відчуття приналежності до своєї нації та систему цінностей, що навіть у найважчі часи я можу з гордістю залишатися вірною своїй батьківщині.
Користуючись нагодою, я хотіла б привітати заклад з історично значущою подією – офіційним отриманням статусу університету.
Аніта Курмай
