Вшанування пам’яті борців за свободу Берегівщини 1848–1849 років церемонією покладання вінків

18 березня співробітники та студенти кафедри історії та суспільних дисциплін Закарпатського угорського університету імені Ференца Ракоці II вшанували пам’ять берегівських борців за свободу, які брали участь у революції та національно-визвольній війні 1848–1849 років, поклавши вінки пам’яті до їхніх братських могил.

Церемонія відбулася на території римо-католицького кладовища біля могил трьох воїнів – Йожефа Бацо, Іштвана Блокшая, Дьєрдя Еккела; на реформатському кладовищі – біля могили підполковника тогочасних збройних сил Антала Надьідаі Бержені, а також біля обеліска, спорудженого на честь тих воїнів, місце поховання яких невідоме. На церемонії покладання вінків брали участь студенти гуртожитку імені Ференца Келчеї, а також здобувачі вищої освіти кафедри історії та суспільних дисциплін.

Йожеф Бацо (1826–1921 рр.) народився у Берегові. У Національно-визвольній війні 1848 року служив стрільцем. Наприкінці 19 століття працював інженером. Входив до складу Військового об’єднання Березького комітату.

Іштван Блошкай (1826–1884 рр.) народився 26 квітня 1826 року в м. Нітра. Займався адвокатською, журналістською діяльністю. Після закінчення гімназії у рідному місті юридичну освіту здобув у Пешті. Кваліфікаційний іспит адвоката успішно склав 3 грудня 1848 року, будучи воїном Угорської королівської армії. Під час Національно-визвольної війни служив у 65-му батальйоні та мав звання капітана. Після поразки деякий час жив у свого брата – Ференца Блошкая – у Косині. У 1850 році працював адвокатом у Берегові, а згодом обіймав посаду королівського нотаріуса аж до 1861 року. Після виходу на пенсію господарював на своєму обійсті у с. Дийда, де збудував замок. З 1867 року поновив свою нотаріальну діяльність, разом з тим був делегатом до парламенту від Берегова та двічі – від Косина. Активно брав участь у громадському житті Берегова: був головою наглядової комісії міської ради, а також очолював Берегівське товариство Червоного Хреста. Приділяв особливу увагу питанням освіти в народних школах. Був одним із засновників газети «Берег», у якій публікувалися його власні матеріали. Етнографічні розвідки та гумористичні статті друкувалися в журналі «Пештська мода», а нариси на економічну та юридичну тематику – в «Часопис правничих студій». Помер 18 листопада 1884 року в Берегові.

Дьєрдь Еккел (1826–1905 рр.) народився 22 лютого 1826 року в Ужгороді, у родині цивільних. Влітку 1848 року, будучи студентом університету, вступив до лав 1-го батальйону національної гвардії на добровільних засадах. Спочатку служив унтер-офіцером, 19 жовтня 1848 року отримав звання лейтенанта, 23 лютого 1849 року – підполковника і, зрештою, дослужився до звання капітана. Був командиром 39-го батальйону 7-го девізу. Брав участь у тринадцяти битвах. Особисто воював у битві під Пакоздом у вересні 1848 року. У боях під Швехатом та Надьсомбатом він відчув не лише гордість після перемоги, а й гіркоту поразки. 15 січня 1849 року за проявлену хоробрість у битві під Турчеком, де загін Лайоша Ауліха в результаті запеклого бою відбив війська австрійського генерала Гетца, отримав орден за відвагу. Як командир 39-го батальйону брав участь у битвах під Браніском, Гатваном, Надьшалло та Комаром. Після тривалих років переховування йому вдалося дістатися до Сасгалома (нині: Сасово) Угочанського комітату, де він переховувався у греко-католицького священика Андраша Доленая. Його військову форму і меч сховали під вівтарем у церкві. Протягом багатьох років він переховувався, і лише в середині 1850-х років йому вдалося знайти роботу в Берегівському та Виноградівському судах. У 1861–1865 роках працював головним справником Хустського повіту Мараморошського комітату. Після амністії Дьєрдя Еккела обрали почесним громадянином міста Тячів та смт Вишково. У 1865 році, після ліквідації посади головного судового справника, він переїхав до Берегова, де допомагав сім’ям загиблих солдатів та бідним колишнім солдатам. Крім того, він став юрисконсультом кредитної установи, а згодом і очолив її. Пізніше, за його заслуги, був обраний головою місцевого осередку Лібертаріанської партії, а римо-католицька парафія запропонувала йому обійняти посаду управителя. З 1871 по 1878 рік був членом Берегівської масонської ложі «Енергія». До самої смерті займався адвокатською практикою. Помер 11 лютого 1905 року.

Антал Надьідаі Бержені (1832–1910 рр.) народився в Берегові в родині землевласників з Велька Іди. У шістнадцятирічному віці вступив до лав борців за свободу. За видану службу був удостоєний званням підполковника. Після поразки став членом парламенту Березького комітату та головним настоятелем реформатської церкви. У той же час обіймав посаду заступника начальника Берегівського міського відділу реєстрації актів цивільного стану. Відійшов у вічність 23 грудня 1910 року.

A. K.

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar