Робота вчителя початкових класів має визначальне значення в житті дитини, адже саме він відкриває їй шлях у світ шкільного навчання, всіляко мотивує до здобуття знань і закладає основи ключових умінь і навичок. У цьому віці діти надзвичайно сприйнятливі, тож учитель не обмежується навчанням письма, читання та лічби – він бере безпосередню участь у формуванні особистості, системи цінностей і соціальних взаємин. Його завдання – створити безпечне середовище, у якому діти можуть без страху запитувати, пробувати, помилятися та відкривати для себе світ, закладаючи основу для подальшого розвитку.
Генрієтта Соколова народилася в селі Паладь-Комарівці, що на Ужгородшині, де і здобула початкову освіту. Згодом навчалася у Шишлівецькій загальноосвітній школі, де отримала атестат про повну загальну середню освіту. Після цього закінчила Закарпатський угорський педагогічний інститут (нині – Закарпатський угорський університет імені Ференца Ракоці ІІ) за спеціальністю «Початкова освіта». Педагогічну діяльність розпочала ще під час навчання у Свалявській початковій школі № 1, де працює й нині. З нею ми і поспілкувалися.
– Розкажіть про себе. Як минало Ваше дитинство?
– Я народилася в селі Паладь-Комарівці Ужгородського району. Тут закінчила початкову школу, а середню освіту здобула в сусідньому селі – Шишлівцях. Загалом про дитинство маю дуже теплі спогади. Батьки і дідусь з бабусею робили все можливе, щоб воно було щасливим і повноцінним. У вихованні не було надмірної вседозволеності, натомість я завжди відчувала любов і турботу.
– Чому Ви обрали саме ЗУІ імені Ференца Ракоці ІІ?
– Навесні 1999 року моя тодішня класна керівниця – учителька Янка Пейнтек (на жаль, її вже немає серед живих) – дала мені до рук інформаційний буклет про вступ до колишнього Закарпатського угорського педагогічного інституту і порадила спробувати подати документи. Вона запевнила, що моє місце саме там, і вірила, що у мене все вдасться. Я обрала фах учителя початкових класів, бо він був мені найріднішим. Я не сумнівалася, що роблю правильний вибір.
– Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, якими Ви б залюбки поділилися?
– Студентські роки згадую з теплом, особливо літню педагогічну практику в Ясінях. Ми повернулися звідти з повним багажем вражень. У нас була чудова, згуртована команда, і саме це допомагало долати труднощі, які виникали в процесі роботи.
– Що відбулося після закінчення ЗУІ імені Ференца Ракоці ІІ?
– Наприкінці третього курсу, під час літньої педагогічної практики у Сваляві, мені запропонували з вересня очолити новостворений клас із угорською мовою навчання. Рішення було непростим, адже попереду залишався ще рік навчання, проте пропозиція була для мене дуже привабливою. За підтримки батьків, а особливо бабусі, я погодилася. Так четвертий рік навчання довелося поєднувати з повноцінною роботою в школі.
– Понад двадцять років Ви працюєте вчителькою початкових класів у Свалявській початковій школі №1. Як Ви згадуєте свої перші дні, роки роботи? Які відчуття супроводжували Вас?
– Так, з Божою допомогою нинішній навчальний рік став для мене вже двадцять четвертим у цьому закладі. На початку найбільшим викликом було недостатнє володіння українською мовою, адже більшість моїх учнів походили з україномовних родин і не розуміли угорської. Ситуацію ускладнювало ще і використання місцевого діалекту. Проте з часом вдалося подолати ці мовні бар’єри. Допомагали і самі діти: ми вчили одне одного – я їх угорської, вони мене української. Завдяки широкому колу знайомств, процес адаптації минув більш комфортно, підтримки у цей період не бракувало.
– Який досвід Ви здобули за ці роки?
– З роками рівень володіння українською мовою значно покращився, стало легше висловлювати думки. А з народженням дитини я почала дивитися на багато речей не лише очима педагога, а й матері – зокрема, по-іншому сприймаю навчання, поведінку, емоційний стан дітей. Це допомогло легше долати професійні труднощі.
Водночас варто згадати і негативну сторону медалі: дисциплінованість та ставлення до навчання у дітей погіршилися. Часто бракує наполегливості та працьовитості, що є ключовим у досягненні успіху. Можливо, причиною є надмірне користування телефонами або надто поблажливе ставлення з боку батьків.
– Якими методами Ви працюєте? Як мотивуєте малечу?
– Намагаюся застосовувати різні методи і чергувати їх, орієнтуючись насамперед на результат. Для мене важливо, щоб учні були мотивовані, тому я прагну робити уроки цікавими. У цьому великою підмогою є інтернет – джерело ідей та методичних напрацювань. Діти найбільше захоплюються завданнями, які мають ігровий, інтерактивний характер і передбачають рухливість.
– Як останні роки та їхні труднощі вплинули на Вашу роботу?
– Під час пандемії COVID-19, як і в більшості освітніх закладів України, наша школа тривалий час працювала у дистанційному форматі. Для молодших школярів така форма навчання виявилася особливо складною: у першому–другому класах якість засвоєння матеріалу значно знижується.
З початком повномасштабної війни додатковим фактором стали часті повітряні тривоги, які також істотно ускладнили освітній процес.
– Розкажіть трохи про свою родину. Окрім роботи, чи вистачає часу на відпочинок?
– Я вийшла заміж у 2008 році, а в 2010-му народилася наша донька Язмін. Я дуже сімейна людина, але водночас моя робота – радше покликання – займає важливе місце в житті. Тому знайти баланс буває непросто. Втім, чоловік мене підтримує, і завдяки цьому вдається поєднувати роботу з відпочинком.
– Які у Вас плани на майбутнє?
– У цей непевний час складно щось планувати. Усі ми мріємо про мир. Єдине велике бажання – щоби після закінчення Мукачівського ліцею імені Святого Іштвана моя донька мала можливість продовжити навчання угорською мовою.
– Чим завдячуєте ЗУІ імені Ференца Ракоці ІІ?
– Інституту я завдячую насамперед ґрунтовними теоретичними та практичними знаннями, а також сучасними підходами до навчання, які мала змогу опанувати завдяки високопрофесійним викладачам.
Користуючись нагодою, хочу щиро привітати заклад із заслуженим здобуттям статусу університету.
Аніта Курмай