Люди, якими можемо пишатися: інтерв’ю з депутаткою Європейського парламенту Вікторією Ференц

Депутат Європейського парламенту є важливою ланкою між виборцями та інституціями Європейського Союзу. Він представляє на рівні ухвалення рішень Європейського Союзу проблеми, досвід, очікування та потреби місцевих громад і національних меншин. Завдяки його діяльності під час ухвалення рішень враховуються реальні проблеми людей, зокрема ті повсякденні виклики, які потребують термінових і невідкладних рішень. Водночас депутат створює можливості для діалогу між громадянами та інституціями, забезпечуючи зворотний зв’язок в обох напрямках. У такий спосіб європейська політика стає для людей ближчою, зрозумілішою, а результати більш відчутними.

Вікторія Ференц народилася в селі Палло Ужгородського району, де й здобула середню освіту. Отримавши атестат, вступила до  Закарпатського угорського інституті імені Ференца Ракоці ІІ, де отримала диплом за спеціальністю «англійська мова та історія». Після завершення навчання продовжила поповнювати скарбничку знань у Печському університеті, а плодом наполегливої праці стало здобуття ступеня доктора філософії. Працювала стажеркою у Державному секретаріаті з питань національної політики Угорщини, згодом стала головою асоціації Momentum Doctorandus та науковою співробітницею Інституту досліджень у сфері національної політики. У 2020 році вона повернулася до своєї alma mater і працювала на кафедрі філології, підсилюючи викладацький склад відділення англійської мови. Із 2024 року є депутаткою Європейського парламенту від угорського консервативного політичного альянсу – партії «Союз молодих демократів» («Fidesz») та Християнсько-демократичної народної партії (KDNP). Про життєвий шлях євродепутатки дізнавалися з перших вуст.

– Розкажіть про себе. Де Ви народилися, яку освіту здобули?

– Я народилася ще в Радянському Союзі та у дитинстві стала свідком того, як Україна здобула незалежність. Виросла у великій родині – маю двох старших братів. Ми зростали у доволі скромних умовах, як і багато інших родин того часу. Наше село Палло розташоване неподалік Ужгорода. Його назва сама по собі символічна: «палло» – це кладка або дошка, яку перекидають через річку, і вона виконує функцію мостика. Сьогодні я дедалі більше прагну оживити символіку та стати своєрідним містком між людьми, мовами, країнами й світами. Наше село розташоване неподалік тристороннього кордону: просто під нашим садом починається Словаччина, за кілька кілометрів – Угорщина, в той час як наш будинок розташований на території України, розмовляємо угорською мовою і навчаємося в угорській школі. Це середовище угорської меншини, сповнене колоритом завдяки близькості інших держав і співіснуванню кількох народів та мов. Саме тут я дуже рано навчилася двом речам: берегти свою культурну ідентичність і водночас залишатися відкритою до світу. Водночас у мене ніколи не виникало сумнівів щодо моєї ідентичності: я – закарпатська угорка з маленького села на краю світу.

– Чому Ви обрали саме Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ?

– Я обрала цей навчальний заклад тому, що хотіла здобувати освіту угорською мовою й надалі та збагатитися знаннями, які дозволили б мені впевнено почуватися будь-де у світі. Для мене було важливо здобути затребувану спеціальність та навчатися за відкритим, сучасним підходом. Зрештою я зупинилася на поєднанні англійської мови та історії, адже ця спеціальність давала водночас міцну мовну основу та ґрунтовне розуміння історичних процесів. Втім, якщо бути відвертою, це рішення було не лише про навчання. Мені хотілося більшої самостійності, хотілося побачити світ. Відстань до Берегове була ідеальна для цього, аби втілити мої бажання. Закарпатський угорський інститут дав мені водночас відчуття безпеки, свободи та нових перспектив, якого я й потребувала найбільше у той період.

– Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, якими Ви хотіли б поділитися?

– Складно повірити, що вже двадцять років минуло, як закінчила ЗУІ ім. Ференца Ракоці ІІ, і цей період досі залишається одним із найтепліших спогадів у моєму житті. Саме там я стала по-справжньому доросла. Коли я вступила, лише сподівалася, що стану самостійною людиною, але саме в інститутських стінах повірила в це. Щодня нам передавали важливе послання: навіть будучи представниками угорської національної меншини, ми маємо майбутнє, можемо мати амбіції та досягати своїх цілей. Водночас я потрапила в нове для себе загальнозакарпатське студентське середовище. Там народжувалися дружби, я познайомилася з молоддю з Берегівського та Виноградівського районів, в той час я, як дівчина з Ужгородщини, знайомила їх зі своєю місцевістю. Кожен привіз із собою частинку історії, традицій, смаків та звичаїв, і саме з цього розмаїття народився спільний досвід. Будучи частиною студентського самоврядування, я навчилася брати на себе відповідальність і здобула досвід організації студентської спільноти. А з молодими викладачами, які мислили відкрито й сучасно, у нас склалися справжні партнерські стосунки. Озираючись назад, я відчуваю, що ЗУІ ім. Ференца Ракоці ІІ дав мені не лише диплом, а і внутрішню опору, впевненість у собі та усвідомлення власної ідентичності. Саме тут почався мій шлях. Підвищення статусу закладу до університетського рівня стало не лише інституційним досягненням, а й джерелом гордості для його випускників та знаком визнання для всієї угорської громади Закарпаття.

– Що відбулося після закінчення ЗУІ ім. Ракоці Ференца ІІ?

— Після отримання диплому, розпочала навчання в Докторській школі мовознавства Печського університету. Цей період став для мене надзвичайно важливим як у професійному, так і в особистісному плані. Я глибше занурилася в методологію наукових досліджень, а завдяки численним стипендіальним програмам отримала можливість здобувати досвід у різних країнах. Я й сьогодні дуже вдячна за ту підтримку, яку тоді отримала, адже без неї навряд чи змогла б захистити докторську дисертацію до тридцяти років. Мені пощастило працювати з чудовими науковими керівниками й викладачами, які допомогли мені розвиватися на дослідницькій ниві та водночас краще пізнати світ. Упродовж останніх років докторської програми я чітко усвідомила, що хочу спрямувати здобуті знання на служіння угорським громадам за межами Угорщини.
Саме тому подала заявку на програму стажування в угорській державній адміністрації, у рамках якої провела рік у Державному секретаріаті з питань національної політики. Цей досвід став важливим етапом у моїй професійній діяльності.

– З 2011 року Ви є головою асоціації Momentum Doctorandus. Розкажіть про цю діяльність! Чому Ви вирішили займатися саме цим? Що Вам у ній найбільше сподобалось?

— Саме цього року, у лютому, ми відзначили п’ятнадцяту річницю заснування асоціації Momentum Doctorandus. Це була гарна нагода озирнутися назад і осмислити цей період. Тоді нашою метою було об’єднати закарпатських угорських докторантів – молодих дослідників, яких поєднує відданість науці та спільне походження. Ця організація особливо близька моєму серцю, адже у ній поєднується любов до науки та розбудову спільноти. Ми не лише підтримували одне одного, а й намагалися бути прикладом для наступного покоління.

Ми організовували інформаційні зустрічі для абітурієнтів і популяризаційні наукові лекції, наставляли молодших студентів та проводили дослідження, що стосувалися життя й проблем угорської громади Закарпаття. Найбільше мене захоплювало саме поєднання цих двох речей: наукової роботи та активної участі у спільноті. І сьогодні я повертаюся на заходи цієї організації та підтримую з нею зв’язок. Мені особливо приємно бачити, що є люди, які продовжують цю роботу й розвивають започатковані ініціативи.

– З 2013 року Ви є науковою співробітницею Інституту досліджень у сфері національної політики. Які дослідження Вам найближчі?

— Заснування цього наукового інституту приблизно збіглося з періодом, коли завершувалося моє стажування в Державному секретаріаті з питань національної політики. Обидві інституції тісно співпрацювали між собою, тому з’явилася можливість продовжити професійну діяльність саме там. На той момент я вже була на завершальному етапі здобуття наукового ступеня, тож очевидним стало, що мій досвід принесе найбільшу користь саме в дослідницькому середовищі. Від самого початку я познайомилася з натхненною командою, яка дивилася на проблеми Карпатського басейну ширше. Співробітники інституту прагнули досліджувати ситуацію угорських громад за межами Угорщини на основі єдиної методології та підтримувати ухвалення рішень у сфері національної політики ґрунтовними дослідженнями й аналітичними матеріалами. Працюючи в Інституті досліджень у сфері національної політики, я передусім займалася питаннями освіти, мовної політики та дослідженнями, пов’язаними із Закарпаттям. Цей період відзначився інтенсивними польовими дослідженнями, а з початком воєнного конфлікту – систематичними поїздками на Закарпаття. Це дозволило мені оцінити проблеми та можливості рідного краю не лише через власний досвід, а й через аналіз зібраних даних і макроперспективи. В інституті я пропрацювала одинадцять років і за цей час здобула значні професійні результати: наукові публікації, участь у конференціях, а також коло колег і друзів, що й досі залишаються для мене важливим джерелом підтримки та натхнення. Нині моя парламентська діяльність потребує повної віддачі, тому часу для активної наукової роботи стало менше. Водночас той світогляд і знання, які я здобула в цей період, і надалі визначають мою нинішню публічну діяльність.

– У 2020 році Ви повернулися до своєї alma mater і стали співробітницею відділення англійської мови кафедри філології тодішнього Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ. Як Ви почувалися на педагогічній ниві? Чи є якийсь спогад із тих років, який Ви хотіли б виокремити?

— Для мене було великою честю отримати запрошення викладати на кафедрі філології, адже я мала змогу працювати разом із колегами, до яких ще з часів свого студентства ставилася з великою повагою. Водночас це було і серйозним викликом. Викладання поєднувала з дослідницькою роботою в інституті, тому пари проводила блоками. Утім, це були інтенсивні, але дуже надихаючі тижні. Особливо мені подобалося працювати із закарпатськими студентами. Розвиток разом із ними та передача методологічних знань приносили справжнє задоволення, адже я щодня застосовувала їх у власній науковій роботі, роблячи її більш системною та результативною. Я викладала такі дисципліни, як «Методологія наукових досліджень» та «Інформаційні технології в лінгвістиці». Із задоволенням спостерігала за тим, як студенти успішно справлялися навіть із завданнями, які на перший погляд здавалися складними. Для мене це стало свідченням того, що правильно підібраний метод є на            йдієвішим. Якщо навчити студентів правильно підходити до того чи іншого завдання, навіть найскладніші речі стають для них зрозумілими та легкими для опанування.

– З 2024 року Ви є депутаткою Європейського парламенту від угорського консервативного політичного альянсу – партії «Союз молодих демократів» («Fidesz») та Християнсько-демократичної народної партії (KDNP). Що спонукало Вас обрати європейську політичну кар’єру? Що Ви відчували, коли стали депутаткою парламенту?

— Упродовж своєї дослідницької роботи та діяльності у сфері національної політики я постійно помічала, що значна частина питань, що стосуються угорських громад за межами Угорщини, зрештою вирішується на політичному рівні. З часом мені стало зрозуміло, що недостатньо лише аналізувати процеси – потрібно брати участь у процесі ухвалювання рішень. Для мене участь у європейській політиці є природним продовженням того шляху, який поєднує мій науковий і політичний досвід із моїм закарпатсько-угорським походженням, перетворюючи це на представництво інтересів усієї угорської спільноти. Коли я отримала мандат депутата Європейського парламенту строком на п’ять років, у мені водночас були почуття вдячності, відповідальності та певного усвідомлення значущості цієї місії. Як закарпатська угорка, я добре розумію, що цей мандат – не лише особистий успіх. Це насамперед служіння та представницька місія на непростому полі. Коли я вперше увійшла до будівлі Європейського парламенту, у мені, передусім, сформувалася думка про те, що маю донести до Брюсселя голос тих людей, які часто не мають можливості бути почутими під час ухвалення рішень, що, зрештою, мають безпосередній вплив на їхнє життя.

– У своїх виступах Ви особливу увагу приділяєте становищу угорської національної меншини Закарпаття. Який досвід у Європейському парламенті став для Вас найбільш пам’ятним? Якими досягненнями Ви найбільше пишаєтеся?

— Я виросла на Закарпатті, добре знаю, як побудоване повсякденне життя тамтешніх громад і бачу, як сильно війна змінила їхню реальність. Тому вважаю своїм обов’язком донести ці проблеми і до європейських парламентарів. Зокрема, йдеться про такі важливі повсякденні питання, як освіта, мовні права або базові права людини. Захист прав людини та прав національних меншин є фундаментальною європейською цінністю.
Для мене це не абстрактна тема, а особиста реальність, тому я неодноразово виступала в Європейському парламенті щодо становища закарпатських угорців, ставала на захист використання рідної мови та звертала увагу на необхідність отримання освіти рідною мовою, порушення прав людини під час мобілізації, а також на забезпечення доступу до психологічної допомоги для людей, які пережили жахи війни, їхньою рідною мовою – для угорців угорською. Я наполегливо відстоюю мир, бо переконана: будь-яке відновлення суспільства та громади можливе лише у мирному середовищі.

– Як Ви відновлюєте сили після напружених парламентських сесій?

— Справжнє відновлення я знаходжу у спілкуванні з родиною та в єднанні з природою. Після довгих годин у роз’їздах і швидкого темпу політичного життя найбільшою втіхою для мене є тиша та прожиття простих моментів щоденного буття. Спорт, читання, йога, приготування їжі, прогулянки – усе це допомагає мені відновити внутрішній баланс. Під час парламентських канікул я намагаюся проводити час і в Угорщині, і на Закарпатті, адже ці поїздки та зустрічі щоразу зміцнюють у мені відчуття місії, яка полягає у сміливому й послідовному представництві інтересів угорської громади.

– Які Ваші плани на майбутнє?

— Найважливішою метою на наступні три роки мого мандата є продовження розпочатої роботи, щоб закарпатські угорці отримали реальну й відчутну підтримку, а мир, повага до прав людини та прав національних меншин стали для них конкретною реальністю в Україні. Я прагну, щоб питання національних меншин набуло більшої уваги на європейській політичній арені. Водночас важливо, щоб знову в центрі уваги опинилися мир, стабільність і збереження громад, адже саме на цих цінностях ґрунтується Європейський Союз. У довгостроковій перспективі я хочу й надалі застосовувати здобутий досвід задля збереження та розвитку угорських громад.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar