Люди, якими ми пишаємося: інтерв’ю з Генрієттою Соколовою

Робота вчителя початкових класів має визначальне значення в житті дитини, адже саме він відкриває їй шлях у світ шкільного навчання, всіляко мотивує до здобуття знань і закладає основи ключових умінь і навичок. У цьому віці діти надзвичайно сприйнятливі, тож учитель не обмежується навчанням письма, читання та лічби – він бере безпосередню участь у формуванні особистості, системи цінностей і соціальних взаємин. Його завдання – створити безпечне середовище, у якому діти можуть без страху запитувати, пробувати, помилятися та відкривати для себе світ, закладаючи основу для подальшого розвитку.

Генрієтта Соколова народилася в селі Паладь-Комарівці, що на Ужгородшині, де і здобула початкову освіту. Згодом навчалася у Шишлівецькій загальноосвітній школі, де отримала атестат про повну загальну середню освіту. Після цього закінчила Закарпатський угорський педагогічний інститут (нині – Закарпатський угорський університет імені Ференца Ракоці ІІ) за спеціальністю «Початкова освіта». Педагогічну діяльність розпочала ще під час навчання у Свалявській початковій школі № 1, де працює й нині. З нею ми і поспілкувалися.

– Розкажіть про себе. Як минало Ваше дитинство?

– Я народилася в селі Паладь-Комарівці Ужгородського району. Тут закінчила початкову школу, а середню освіту здобула в сусідньому селі – Шишлівцях. Загалом про дитинство маю дуже теплі спогади. Батьки і дідусь з бабусею робили все можливе, щоб воно було щасливим і повноцінним. У вихованні не було надмірної вседозволеності, натомість я завжди відчувала любов і турботу.

– Чому Ви обрали саме ЗУІ імені Ференца Ракоці ІІ?

– Навесні 1999 року моя тодішня класна керівниця – учителька Янка Пейнтек (на жаль, її вже немає серед живих) – дала мені до рук інформаційний буклет про вступ до колишнього Закарпатського угорського педагогічного інституту і порадила спробувати подати документи. Вона запевнила, що моє місце саме там, і вірила, що у мене все вдасться. Я обрала фах учителя початкових класів, бо він був мені найріднішим. Я не сумнівалася, що роблю правильний вибір.

– Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, якими Ви б залюбки поділилися?

– Студентські роки згадую з теплом, особливо літню педагогічну практику в Ясінях. Ми повернулися звідти з повним багажем вражень. У нас була чудова, згуртована команда, і саме це допомагало долати труднощі, які виникали в процесі роботи.

– Що відбулося після закінчення ЗУІ імені Ференца Ракоці ІІ?

– Наприкінці третього курсу, під час літньої педагогічної практики у Сваляві, мені запропонували з вересня очолити новостворений клас із угорською мовою навчання. Рішення було непростим, адже попереду залишався ще рік навчання, проте пропозиція була для мене дуже привабливою. За підтримки батьків, а особливо бабусі, я погодилася. Так четвертий рік навчання довелося поєднувати з повноцінною роботою в школі.

– Понад двадцять років Ви працюєте вчителькою початкових класів у Свалявській початковій школі №1. Як Ви згадуєте свої перші дні, роки роботи? Які відчуття супроводжували Вас?

– Так, з Божою допомогою нинішній навчальний рік став для мене вже двадцять четвертим у цьому закладі. На початку найбільшим викликом було недостатнє володіння українською мовою, адже більшість моїх учнів походили з україномовних родин і не розуміли угорської. Ситуацію ускладнювало ще і використання місцевого діалекту. Проте з часом вдалося подолати ці мовні бар’єри. Допомагали і самі діти: ми вчили одне одного – я їх угорської, вони мене української. Завдяки широкому колу знайомств, процес адаптації минув більш комфортно, підтримки у цей період не бракувало.

– Який досвід Ви здобули за ці роки?

– З роками рівень володіння українською мовою значно покращився, стало легше висловлювати думки. А з народженням дитини я почала дивитися на багато речей не лише очима педагога, а й матері – зокрема, по-іншому сприймаю навчання, поведінку, емоційний стан дітей. Це допомогло легше долати професійні труднощі.

Водночас варто згадати і негативну сторону медалі: дисциплінованість та ставлення до навчання у дітей погіршилися. Часто бракує наполегливості та працьовитості, що є ключовим у досягненні успіху. Можливо, причиною є надмірне користування телефонами або надто поблажливе ставлення з боку батьків.

– Якими методами Ви працюєте? Як мотивуєте малечу?

– Намагаюся застосовувати різні методи і чергувати їх, орієнтуючись насамперед на результат. Для мене важливо, щоб учні були мотивовані, тому я прагну робити уроки цікавими. У цьому великою підмогою є інтернет – джерело ідей та методичних напрацювань. Діти найбільше захоплюються завданнями, які мають ігровий, інтерактивний характер і передбачають рухливість.

– Як останні роки та їхні труднощі вплинули на Вашу роботу?

– Під час пандемії COVID-19, як і в більшості освітніх закладів України, наша школа тривалий час працювала у дистанційному форматі. Для молодших школярів така форма навчання виявилася особливо складною: у першому–другому класах якість засвоєння матеріалу значно знижується.

З початком повномасштабної війни додатковим фактором стали часті повітряні тривоги, які також істотно ускладнили освітній процес.

– Розкажіть трохи про свою родину. Окрім роботи, чи вистачає часу на відпочинок?

– Я вийшла заміж у 2008 році, а в 2010-му народилася наша донька Язмін. Я дуже сімейна людина, але водночас моя робота – радше покликання – займає важливе місце в житті. Тому знайти баланс буває непросто. Втім, чоловік мене підтримує, і завдяки цьому вдається поєднувати роботу з відпочинком.

– Які у Вас плани на майбутнє?

– У цей непевний час складно щось планувати. Усі ми мріємо про мир. Єдине велике бажання – щоби після закінчення Мукачівського ліцею імені Святого Іштвана моя донька мала можливість продовжити навчання угорською мовою.

– Чим завдячуєте ЗУІ імені Ференца Ракоці ІІ?

– Інституту я завдячую насамперед ґрунтовними теоретичними та практичними знаннями, а також сучасними підходами до навчання, які мала змогу опанувати завдяки високопрофесійним викладачам.

Користуючись нагодою, хочу щиро привітати заклад із заслуженим здобуттям статусу університету.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar