Із Великої Доброні – до Першої Національної ліги Угорщини: інтерв’ю з гандболісткою Юдітою Балог

Спорт відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні здорового способу життя, адже виховує витримку, дисципліну та командний дух. Гандбол є особливо яскравим прикладом цього, оскільки одночасно розвиває фізичну витривалість та здатність швидко приймати рішення. Для дівчини з Великої Доброні потрапити до клубу з багатою історією, такого як «Vasas», має особливе значення. Це доказ того, що завдяки таланту та наполегливості навіть із спільнот з невеликою чисельністю учасників можна здобути успіх та досягти висот. Подібні історії успіху надихають місцеву молодь і демонструють, що спорт справді може стати шляхом до самореалізації. Її приклад може служити натхненням для всіх, хто вміє мріяти і водночас працює над здійсненням цих мрій.

Юдіт Балог народилася у Великій Доброні. Спорт і гандбол зацікавив її ще в дитинстві, тож вона рано знайшла свій шлях. Спершу грала за «Карпати» з Ужгорода, потім перейшла до клубу в місті Дьєр, а згодом протягом 12 років грала в одному з найсильніших чемпіонатів світу. Нещодавно вона вирішила, що час завершувати спортивну кар’єру. Чим займається зараз – розповіла гандболістка у цьому інтерв’ю.

– Розкажіть трохи про себе!

– Я народилася у Великій Доброні, там же розпочала навчання у місцевій середній школі. Саме там я вперше відкрила для себе гандбол і полюбила цей вид спорту, тож навчання у восьмому класі вже продовжила в ужгородській спортивній школі №8, де й отримала свідоцтво про повну загальну середню освіту. Пізніше здобула диплом на спортивному факультеті Ужгородського національного університету. Я дуже вдячна за своє дитинство, адже виросла у люблячій, віруючій родині. Моя сім’я завжди займала важливе місце у моєму житті, підтримувала в усіх починаннях, завжди була поряд і залишається такою і досі.

– Коли і як Ви вперше познайомилися зі спортом?

– Вперше я серйозно зацікавилася гандболом у шостому класі. Моя мама розповіла, що до нашого села приїде тренер з Ужгорода проводити заняття, і запропонувала спробувати. Так усе і розпочалося.

–  Чому саме гандбол Вас привабив?

– Хоча я не займалася іншими видами спорту професійно, саме він захопив мене найбільше. На уроках фізкультури ми грали різні ігри, навіть футбол, який мені теж подобався, але гандбол одразу став близьким. Спершу це було лише хобі, проте мої здібності помітили, визнали талановитою гравчинею, і я потрапила до ужгородської спортивної школи. Там у мене народилася справжня любов до спорту.

– Чи пам’ятаєте момент, коли вирішили займатися гандболом професійно?

– Не можу назвати конкретний момент. Це відбувалося поступово: кожен етап розвитку, кожна нова можливість допомагали мені все повніше розкривати свої здібності. Потім, коли я потрапила до дорослої команди, прийшло усвідомлення того, що мене більше нічого так не приваблює. Гандбол поступово став невід’ємною частиною мого життя і моїх думок, і стало зрозуміло, що саме цим шляхом я хочу йти.

– Яким був Ваш шлях від перших клубів до першого професійного контракту?

– Моя перша доросла команда була «Карпати» з Ужгорода, де ми виграли два чемпіонати. З цією командою я поїхала на турнір у Гойдунанаш, у якій брала участь і юніорська команда міста Дьєр. Тренер юніорів Калман Ровт помітив мене на цьому турнірі і запропонував перейти до «Дьєра». Це рішення вимагало великих жертв: я віддалилися від родини та друзів, але воно стало ключовим для моєї кар’єри.

– Хто або що найбільше вплинуло на Ваш розвиток?

– Я не можу назвати конкретну людину. Мене надихала мета: займатися гандболом і довести, що навіть із такого маленького села, як Велика Добронь, можна досягти великих висот — потрібно лише докласти максимум зусиль. Це внутрішнє прагнення підштовхувало мене постійно вдосконалюватися і зосереджуватися на наступному кроці.

– Ви грали у кількох клубах. Який був найближчий до серця і чому?

– Я не виділяю конкретний клуб. Кожен етап був особливим: десь важливим був розвиток, десь – люди та атмосфера. Я намагалася бачити позитив навіть у складних ситуаціях, і цей досвід допомагав мені рости як спортсменці та як людині.

– Ви були воротарем клубу «Vasas» і грали чудово, але вирішили завершити кар’єру.

– Я вирішила завершити кар’єру, бо з самого початку пообіцяла собі грати лише тоді, коли отримую задоволення. Згодом відчула, що гра вже не приносить стільки радості, як раніше. Щоб дотриматися обіцянки, вирішила, що настав час завершити.

– Чим Ви займаєтесь зараз? Як минають Ваші дні?

– Хоча я говорила про завершення кар’єри, через три місяці стався поворот. Мій колишній тренер Дьєрдь Морошан, який зараз працює в місті  Бейкешчаба, запитав, чи не готова я повернутися після перерви. Після довгих роздумів і його переконання, а також підтримки президента клубу Тібора Почая, я вирішила дати собі ще один шанс. Було відчуття незавершеності: я хотіла закрити цю сторінку з іншими емоціями. Я погодилася і дуже вдячна за цю можливість. Відтоді відчуваю, що повертаюся до себе справжньої.
Паралельно я почала новий шлях у цивільному житті: працюю в страховій компанії. Тепер мої дні присвячені балансуванню між роботою та гандболом.

– Які у Вас плани на майбутнє?

– Перш за все хочу бути корисною для команди в місті Бейкешчаба та допомогти команді повернутися до участі в угорській Національній гандбольній лізі. Також прагну постійно розвиватися в роботі, адже це нова сфера для мене, де важливо себе проявити. Нещодавно мене запросив до співпраці Закарпатський угорський університет імені Ференца Ракоці II – це ще один почесний виклик для мене. Хочу брати участь у їхніх проєктах і сподіваюся бути корисною. Мені цікаво знайти своє місце та розвиватися в усіх нових ролях.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar