Каріна Шереш – III курс, спеціальність «Англійська мова та література» (весняний семестр)

Місяці, проведені на факультеті Трансільванського угорського університету ім. Сапієнта в Тиргу-Муреші, подарували мені враження та досвід, які я буду носити в собі до кінця життя.

Це був мій другий семестр у цьому закладі, адже осінній семестр попереднього навчального року я також провела тут за стипендією Erasmus+ на спеціалізації «Переклад та усний переклад». Минулорічний досвід справив на мене настільки глибоке враження, що не виникало жодних сумнівів: я знову подам заявку, щоб мати можливість повернутися до цього такого дорогого мені міста, спільноти та університету. Озираючись назад, можу зі спокійним серцем сказати: це було одне з моїх найкращих рішень – провести ще один семестр на землі Трансільванії, у серці Тиргу-Муреша.

Протягом семестру ми не лише навчалися, а й збагачувалися враженнями, зав’язували дружбу, і в процесі всього цього формувалися наші душі. Ми швидко згуртувалися у спільноту, ба більше, у своєрідну родину – не лише з іншими студентами Erasmus+, а й з місцевими жителями. Багато хто допомагав нам почуватися як удома в чужій країні –але зрештою Трансільванія стала для нас вже не чужиною, а другою домівкою.

Ми глибоко вдячні всім викладачам, які були з нами протягом семестру, проводили заняття, передавали знання та цінності. Наші викладачі відзначилися не лише передачею професійних знань – вони показали приклад людяності, уваги, терпіння та мудрості. Окрема подяка: д-ру Ноемі Фазакаш, габілітованому доктору Аттілі Імре, д-ру Крістіні-Марії Шароші-Мардірош, д-ру Аттілі Келемену, д-ру Реці Шубі, д-ру Еніке Біро, д-ру Габріеллі Ковач, д-ру Аттілі Кальману, Бланці Барабаш, а також Норі Мате.

Хочу висловити подяку Чіллі Біблії, факультетському координатору Еразмус+, та Зіті Палл, інституційному координатору Еразмус+. Вони завжди були у нашому розпорядженні, чи то йшлося про практичні питання, чи про моральну підтримку — щоразу вони приймали наші звернення з терпінням та готовністю допомогти.

Особливу вдячність висловлюю Закарпатському угорському інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, який зробив можливим для нас цей досвід. Дякую Каталін Лізак, координатору мобільності кафедри, та д-ру Дьюлі Фодору, проректору з наукової роботи та забезпечення якості інституту, який також є координатором програми Erasmus+ у нашому виші. Без їхньої підтримки, співпраці та відданості все це не могло б здійснитися.

Коли в лютому ми знову прибули до Тиргу-Муреша, це вже не було входження в невідоме – ми поверталися. Ми знали, чого очікувати, знайомі предмети, викладачі та оточення стали звичними. Особливою радістю стало те, що ми знову отримали ту саму кімнату в гуртожитку, завдяки Чабі Ошвату, адміністратору, який і раніше ставився до нас із підтримкою та доброзичливістю.

Вже на початку семестру нам було зрозуміло, що цей час пролетить швидко – саме тому ми свідомо прагнули прожити кожну його хвилину. У лютому ми відвідали Клуж-Напоку, помилувалися історичними пам’ятками міста та завели нові знайомства. Ми відвідували театральні вистави, ходили до філармонії та значно збагатилися культурно.

Вихідними ми часто організовували невеликі екскурсії: побували, зокрема, у М’єркуря-Чук, Влехіці, Крістуру-Секуєск, Сігішоарі, Хунедоарі, Сілваш-де-Жос, Реметі – кожне місце показувало інше обличчя Трансільванії, але всюди нас зустрічали з однаковим теплом та гостинністю. Тиргу-Муреш також пропонував безліч можливостей, тому завжди була якась програма, чи то після навчання, чи то на вихідних.

Особливим враженням для нас стало продовження занять латинськими танцями, які ми розпочали ще в осінньому семестрі. Під час танців ми розвивалися не лише в русі, а й у спільноті – наші партнери по танцях стали справжніми друзями. Можливо, саме через це прощання, останнє заняття, останній спільний рух були такими болісними.

Великодні канікули дали можливість поїхати додому і відсвяткувати Воскресіння з близькими – цей тиждень дав багато емоційно, зміцнив стабільність мосту між домом та новим домом.

Семестр був багатим і з професійної точки зору. Під час тривалих практик з послідовного перекладу ми значно вдосконалилися – не лише в технічному плані, а й у тому, як бути точними, зібраними та відповідальними. У темі машинного перекладу ми також здобули нові знання, отримали уявлення про світ можливостей, які надають технології.

Напередодні сесії ми працювали у напруженому темпі, але виконання завдань і складання іспитів допомогли нам закріпити здобуті знання. Після офіційного завершення семестру ми мали змогу залишитися ще на кілька днів – цим маленьким подарунковим часом ми намагалися попрощатися зі світом, який став нашою домівкою в останні місяці.

Прощатися завжди важко. Але з Трансільванією, Тиргу-Мурешем, університетом Сапієнта, нашими друзями – особливо боляче. І все ж: розлука не остаточна. У глибині нашого серця вже живе надія, план повернутися. Знову і знову. Щоб відвідати тих, кого нам довелося залишити там, щоб знову пройтися вулицями, знову почути знайомі голоси і знову відчути той затишок, який може дати лише ця земля.

Період завершився – але все те, що ми отримали, назавжди залишиться з нами.