Важливу роль у системі освіти й виховання дітей відіграє вчитель англійської мови, адже саме він допомагає учням опанувати мову, яка сьогодні є основним засобом комунікації практично в усіх сферах життя. На уроках учитель не лише розвиває мовні навички учнів, а й формує в них упевненість у собі, необхідну для спілкування на міжнародному рівні. Здобуті знання та навички допомагають школярам легше адаптуватися до нових умов під час здобуття вищої освіти, працевлаштування та подорожей. Крім того, вивчення англійської мови сприяє розвитку відкритості до інших культур і формуванню критичного мислення.
Єлізавета Маркуш народилася в селі Батьово. До першого класу пішла у рідному селі, а атестат про повну загальну середню освіту здобула вже у Великоберезькій реформатській гімназії (нині – ліцей), де також отримала свідоцтво вчителя релігійних дисциплін. Після закінчення гімназії вступила до Закарпатського угорського педагогічного інституту (нині – Університет Ракоці), де здобула фах за спеціальністю «англійська мова та географія», що й стало поштовхом до початку її педагогічної кар’єри. Спочатку працювала вчителькою у Тисаашванській загальноосвітній школі, а нині є частиною педагогічного колективу Великодобронського реформатського ліцею. Про свій професійний шлях і плани на майбутнє пані Маркуш розповіла в нашому інтерв’ю.
– Розкажіть про себе. Де Ви народилися, де навчалися?
– Я народилася у 1979 році в селі Батьово. Тут здобула початкову та середню освіту. Активно брала участь у шкільному житті, а також виявляла особливий інтерес до уроків релігії, які після зміни політичного режиму знову стали частиною навчальної програми. Разом із подругами ми охоче долучалися до церковних молодіжних заходів і таборів. У 1994 році я вступила до Великоберезької реформатської гімназії (нині – ліцей), де навчалася три роки. Після завершення навчання здобула атестат про повну загальну середню освіту та сертифікат викладача релігії.
– Чому Ви обрали саме Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ?
– Англійську мову в гімназії нам викладав дуже доброзичливий учитель зі США. Він був нашим класним керівником у першому та другому класах, а також вихователем у гуртожитку, тож ми були «змушені» постійно спілкуватися англійською мовою. До свят завжди готували концертні програми, які включали церковні пісні англійською. Усе це пішло нам на користь – ми полюбили й добре опанували англійську мову.
З дитинства я мріяла стати вихователькою або вчителькою, тому бажання викладати англійську мову дітям було цілком природним. У той час у Берегові вже функціонував інститут, до якого щовихідних приїжджали викладачі з Ніредьгазького університету. Можливість здобути вищу освіту рідною мовою на рідній землі була великою перевагою. Разом з однокласниками ми цікавилися спеціальностями, на які можна було вступити. Фах учителя англійської мови можна було здобути у поєднанні зі спеціальністю вчителя географії або історії. Мені ближчою була географія.
У 1997 році я вступила до Закарпатського угорського педагогічного інституту (нині — Закарпатський угорський університет імені Ференца Ракоці ІІ) на спеціальність «англійська мова та географія». На обох спеціальностях викладали чудові педагоги, які стали для мене прикладом на все життя.
– Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, якими Ви хотіли б поділитися?
– За роки навчання в інституті між нами склалися дружні стосунки, які тривають і донині. У ті часи всі студенти знали одне одного. Можу сміливо стверджувати, що ми, як одна велика родина, разом переживали і труднощі, і найкращі моменти студентського життя.
– Що відбулося після закінчення ЗУІ ім. Ракоці Ференца ІІ?
– Навчання в цьому закладі я закінчила у 2002 році. Ми були першим випуском, який отримав диплом, визнаний українською державою. Церемонія вручення дипломів відбулася в серпні, а з вересня я розпочала роботу вчителем англійської мови та географії в Тисаашванській загальноосвітній школі.
– Які відчуття панували у Вас на початку професійної кар’єри?
– Досвід роботи з дітьми я набула ще до початку роботи вчителем у школі. Після закінчення гімназії я спробувала себе у ролі викладача релігії в Батівській реформатській громаді. У роки навчання в інституті я паралельно працювала у сфері освіти. Я вдячна досвідченим педагогам, які надавали мені поради та звертали увагу на прогалини на початку моєї професійної кар’єри. На мою думку, немає нічого соромного в тому, щоб чогось не знати або сумніватися — важливо звертатися за порадою до старших.
– Який секрет успішної роботи з дітьми, як можна їх мотивувати?
– Моє життєве кредо – послання з Євангелія від Луки 6:31: «І як хочете, щоб люди чинили з вами, так і ви чиніть з ними». Я намагаюся дотримуватися цієї настанови в усіх сферах життя. Діти – це створіння з великою душею, які прагнуть, щоб у їхньому житті відбувалися лише позитивні події. Якщо вони зрозуміють, що повага, чесність, любов і лагідність є цінними якостями навіть у сучасному світі, а не «застарілими традиціями», то їхнє ставлення до батьків, учителів і однокласників зміниться.
На мою думку, визначальним є не оцінка з того чи іншого предмета, а прояв людських якостей. Я часто кажу своїм учням: у повсякденному житті дивляться не на твій атестат, а на твоє ставлення до оточуючих. Безумовно, слід докладати всіх зусиль, щоб здобути якомога більше знань із навчального матеріалу, однак учень із нижчою успішністю є такою ж цінною особистістю, як і той, хто має відмінні результати, але зневажливо ставиться до інших. «Від того, кому багато дано, багато й вимагатимуть; а від того, кому багато довірено, ще більше й вимагатимуть» (Євангеліє від Луки 12:48).
– Нині Ви викладаєте англійську мову у Великодобронському реформатському ліцеї.
– У 2020 році одна з викладачок англійської мови у Великодобронському реформатському ліцеї пішла у декретну відпустку, і мені запропонували зайняти її місце. Упродовж трьох років я поєднувала роботу в Тисаашванській загальноосвітній школі та у Великодобронському реформатському ліцеї. А з вересня 2023 року обіймаю посаду організаторки-педагога та вчительки англійської мови в ліцеї.
– Якого досвіду Ви набули протягом цих років? Чи траплялися у Вашій роботі позитивні або ж негативні моменти?
– Моє життя насичене як позитивними, так і негативними враженнями. Я не терплю брехні. Я заохочую дітей бути чесними, брати на себе відповідальність за свої вчинки та слова. Перш ніж діяти, важливо обмірковувати наслідки своїх учинків.
Кожна посмішка, розмова чи екскурсія залишаються в пам’яті як приємні спогади. Приємно згадувати ці роки через багато років і подумки до них повертатися.
– Як останні роки та їхні труднощі вплинули на Вашу роботу?
– Пандемія COVID-19 ізолювала людей одне від одного. Ми втратили можливість перебувати в одному фізичному просторі, тому головну роль почав відігравати онлайн-простір. Діти не граються на вулиці чи у дворі, а проводять час у кімнатах із телефонами. У них сформувалися почуття самотності та інтолерантності. Нам, педагогам, також довелося опанувати нові методи, щоб забезпечити прогрес у навчанні.
– Розкажіть трохи про свою родину. Окрім роботи, чи вистачає часу на відпочинок?
– Я вийшла заміж у студентські роки. У нас народилася єдина дитина – донька Ноемі. Коли вона обирала майбутню професію, для нас було цілком очевидним, що вона також здобуватиме фах в інституті. Після закінчення навчання за спеціальністю «Бухгалтерський облік та оподаткування» вона стала співробітницею університету. Мій чоловік працює електромеханіком на Українській залізниці. Відпочинком для мене є час, проведений із родиною у вихідні, а також шкільні екскурсії.
– Які плани на майбутнє?
– Мрію жити на Закарпатті, викладати рідною мовою та жити в мирі.
– Чим завдячуєте ЗУІ імені Ракоці Ференца ІІ?
– Я вдячна за те, що мала змогу навчатися рідною мовою у чудових викладачів. Вони підтримували мене, вчили долати труднощі та мотивували до активних дій. Тут я знайшла друзів, які будуть поруч зі мною протягом усього життя.
Користуючись нагодою, хочу привітати заклад із тим, що він продовжує навчати майбутні покоління вже в статусі університету.
Аніта Курмай
