Угорська молодь Закарпаття – запорука майбутнього угорської громади

У черговому матеріалі нашої рубрики ми пропонуємо зазирнути в студентське життя одного з провідних осередків закарпатської угорської вищої освіти — Закарпатського угорського університету імені Ференца Ракоці ІІ. А також познайомитися з молодою дівчиною, яку захоплює те, що вона сама називає «атмосферою закарпатського життя». На її думку, це про єдність, взаємну підтримку та відчуття спільноти. Своє життя дівчина будує з планами на майбутнє, керуючись принципом: «Минуле – у вашій голові, а майбутнє – у ваших руках».

Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з головою Студентського самоврядування Університету Ракоці.

– Розкажіть трохи про себе!

– Мене звати Петра Гіді М., мені 21 рік, я проживаю у Великій Доброні. Навчаюся на денній формі в Закарпатському угорському університеті імені Ференца Ракоці ІІ за спеціальністю «Міжнародний облік і оподаткування» (освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр»), а також заочно здобуваю освіту в Ніредьгазькому університеті за напрямом підготовки «Менеджмент і управління». Тож можна сказати, що економічна сфера мене по-справжньому приваблює.

Я завжди прагнула бути активною частиною середовища, у якому перебуваю, тому вже на другому курсі долучилася до роботи студентського самоврядування. На прохання тодішнього голови протягом двох років очолювала спортивний відділ, а у 2024 році мала честь очолити Студентське самоврядування тоді ще інституту. Разом із командою ми продовжили роботу вже в статусі університету, і нині я другий рік виконую обов’язки голови організації Університету Ракоці.

– Що стало для Вас головною причиною залишитися на Закарпатті? Чому, на Вашу думку, молодь обирає залишатися вдома?

– Мені здається, що той, хто народився закарпатцем, завжди відчуватиме особливий зв’язок із цим краєм. Це складно пояснити словами, але саме тут людина по-справжньому почувається вдома. Мабуть, це і є тією «закарпатською життєвою атмосферою», коли спільний досвід і навіть спільні труднощі зближують людей. Я була першокурсницею, коли розпочалася війна. Проте поки маю можливість, хочу продовжувати навчання і будувати своє життя саме тут.

– Назвіть, будь ласка, три речі, які найкраще Вас характеризують.
Почніть з найважливішої.

– Передусім – я закарпатка. Це важлива частина моєї ідентичності. Якщо говорити про життєвий принцип, то це фраза: «Минуле – у вашій голові, а майбутнє – у ваших руках».
І третє – це вміння знаходити рішення за різних обставин. Можливо, це професійна риса, але я люблю активність, організацію процесів, люблю динаміку. Саме з цього й сформувалася моя здатність швидко реагувати на виклики.

– Що для вас означає буденне життя закарпатської угорки?

– Незважаючи на всі виклики, приємно усвідомлювати, що, як і впродовж історії, ми знову демонструємо витривалість. Я є частиною спільноти, яка в складні часи стає ще згуртованішою. В Університеті Ракоці життя не зупиняється. Йдеться не лише про навчальний процес, а й про студентські ініціативи. Так, обставини складніші, але ми вчимося жити за новими реаліями. Люди намагаються адаптуватися до них та рухатися вперед.

–  На Вашу думку, як ми, закарпатці, проживаємо своє життя на рідній землі і за її межами, залежно від обставин?

– Нещодавно я натрапила на фразу: «Людину можна забрати із Закарпаття, але Закарпаття з людини – ніколи». Думаю, це дуже точно передає наш стан. Адже може трапитися так, що доля закине когось в інший куточок світу, однак цей край назавжди залишається в людині – у її серці, у ставленні до життя. Важливо наголосити: коли людина, за певних обставин, на жаль, була змушена переїхати в інше місто й проживати свої будні не на Закарпатті, це не означає, що вона перестає бути справжнім закарпатцем. Зв’язок із рідним краєм не зникає лише тому, що людина живе деінде. Більше того, часто саме на відстані ще гостріше усвідомлюєш, звідки ти родом. Це, мабуть, найкраще доводить те, що закарпатці й за кордоном шукають одне одного та створюють спільноти. Нещодавно, наприклад, в Угорщині закарпатцями було засновано об’єднання під назвою «Hóvár» («Сніговий замок»), яке має на меті створити  простір, де кожен мав змогу переживати це особливе відчуття єдності. Для мене ж це свідчення того, що Закарпаття – не просто регіон на мапі, а спільнота, яка єднає людей навіть по той бік кордону.

– Як можна заохотити молодь залишатися вдома? Чого наразі бракує?

– Потрібні можливості. Насамперед створити прозору систему студентської зайнятості. Молодь будує майбутнє там, де бачить реальні перспективи.  Якби студенти вже під час навчання могли здобувати практичний досвід і мали можливість заробітку, це стало б додатковою мотивацією залишатися. Це також вигідно роботодавцям, адже вони інвестують у підготовку фахівців.

– Наскільки важливим є розвиток спільноти?

– Для нас, у Студентському самоврядуванні Університету Ракоці, розвиток спільноти є одним із найважливіших пріоритетів. Ми переконані, що університет – це не лише місце здобуття знань, а й простір, де формуються людські зв’язки, спільні переживання та цінності.
Покоління, яке розпочинало або продовжувало навчання під час пандемії Covid–19, значною мірою звикло до ізоляції, дистанційного формату та онлайн-комунікації. Через це багато студентів втратили природну потребу в живому спілкуванні, у спільних подіях і реальному студентському житті. Саме тому одним із наших ключових завдань стало відновлення цієї потреби шляхом організації особистих зустрічей, заходів, де студенти можуть здобути спільний досвід, зміцнити відчуття приналежності, до університетської спільноти. Ми переконані, що кожній людині важливо не просто навчатися, а відчувати, що вона є частиною чогось більшого. Йдеться не лише про організацію дозвілля чи розваг. Для нас розвиток спільноти означає створення таких можливостей, де студенти можуть знайомитися, підтримувати одне одного, разом переживати успіхи та труднощі, формувати спільну пам’ять. Саме з цією метою ми започаткували й відновили низку традиційних заходів. Зокрема, організовуємо вечори народних танців під час святкування збору врожаю, проводимо тематичні ярмарки, влаштовуємо приготування пончиків на Масницю. Важливо, що це не просто розважальні події, а нагода зберігати та відроджувати наші традиції, плекати культурну спадщину та зміцнювати нашу ідентичність.

Ми бачимо, що такі ініціативи справді об’єднують студентів: вони приходять не лише як учасники заходів, а як члени спільноти, яка має спільні корені, досвід і майбутнє.

– Як розвиваються молодіжні спільноти на Закарпатті і наскільки молодь залучена до прийняття рішень, що формують їхнє майбутнє?

– Можливо, це здивує, але у нас більше можливостей, ніж здається. Ми визначаємо себе як «голос студентів». Члени Студентського самоврядування входять до складу Вченої Ради університету – головного органу управління. Ми маємо право голосу, бо складаємо 10% від усіх присутніх, тобто нашу думку запитують щодо кожного рішення. Щороку проводиться опитування задоволеності студентів: анонімно можна висловити свою думку про університет, поділитися зауваженнями та пропозиціями. Крім того, окремі кафедри роблять подібні опитування, і, як людина, яка знає «закулісся», можу підтвердити: ці дані аналізуються. Студентське самоврядування також є членом Угорської молодіжної конференції, де минулого року разом із Національною радою молоді створили та провели Національний стратегічний молодіжний роудшоу, одним із пунктів якого було м. Берегове. Там збирали думки молоді щодо нової стратегії, що стало безпроцентною подією. Тобто тепер навіть закордонні регіони залучені. На мою думку, у нас висловитися може кожен охочий.

– Що для Вас означає християнство, віра, Бог?

– Від дитинства я мала близький контакт із релігією, адже мої батьки завжди відкрито сповідували свою віру. Я є членкинею Реформатської громади Великого Доброня. Бог завжди був частиною мого життя: мене похрестили, я проходила конфірмацію. Нині в мене своя віра, і моє спілкування з Богом, що є опорою у буденному житті та частиною мого дня, де я завжди присвячую трохи часу собі.

– Як би Ви сформулювали наратив, який спонукав би закарпатських угорців залишатися вдома й розвиватися?

– Не хочу бути лицемірною, тож скажу чесно одним словом: можливості. Молодь залишатиметься вдома або повертатиметься додому, якщо зможе створити та підтримувати певний рівень життя. На мою думку, ми рухаємося у правильному напрямку, але завжди є куди прагнути.

– Що Ви б порадили молоді? Які кроки вони повинні робити, щоб реалізувати себе вдома? Що робити, а що краще уникати?

– Перше і найважливіше – яким би банальним це не здавалося – навчатися, здобувати профільну чи вищу освіту. Не варто нехтувати вивченням мов (української та англійської). Є з чого вибирати. Якщо говорити про опанування мов та удосконалення спортивних навичок – Благодійний фонд «ГЕНІУС» до ваших послуг, якщо бажаєте здобути фахову освіту – Фаховий коледж Закарпатського університету імені Ференца Ракоці ІІ пропонує чимало напрямів підготовки. Коли ж надаєте перевагу навчанню у ліцеї, можете обрати мережу приватних освітніх закладів «Закарпатський угорський ліцей з угорською мовою навчання». Ідеальним місце для здобуття вищої освіти стане Університет Ракоці. Усі ці заклади дозволяють навчатися рідною мовою та одночасно підготуватися до працевлаштування.

– Які у Вас плани на майбутнє?

– Зараз я планую на півтора року вперед: попереду останній рік бакалаврату в м. Ніредьгаза та завершення магістратури в Берегові. Після цього розпочнеться справжнє «доросле життя» і працевлаштування, на яке вплинуть усі зміни у навколишньому середовищі, що відбудуться до того часу.

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar