Випускники УР у світі – відчувати себе вдома й за кордоном: інтерв’ю з Іболєю Бартуш (Ур)

Минулого року ми започаткували нову серію інтерв’ю з нашими випускниками, у яких говоримо про їхній шлях за кордоном: пошук свого місця, адаптацію до нових культур і традицій та збереження «ракоцівського коріння» незалежно від країни проживання. У другій частині цього піврічного циклу ми поспілкувалися з пані, уродженкою Закарпаття, яка нині будує своє життя у Швеції.

Іболя Бартуш (Ур) виросла в селі Яноші. Після закінчення середньої школи вона продовжила навчання в Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ, де у 2007 році здобула вищу освіту за спеціальністю «англійська мова та історія».

– Що відбувалося з Вами після закінчення ЗУІ імені Ференца Ракоці ІІ?

– Одразу після закінчення інституту мені вдалося працевлаштуватися, і протягом трьох років я працювала вчителькою в Берегівському районі. Паралельно викладала англійську мову та історію в Четфолвівській загальноосвітній школі та в Берегівській ЗОШ №7. 2009 року я познайомилася зі своїм теперішнім чоловіком – Робертом Левенте Бартушем, уродженцем Трансильванії, який на той час уже два роки мешкав у Швеції. У травні 2010 року я переїхала до Швеції, а в червні того ж року ми уклали шлюб у протестантській церкві міста Гельсінгборг. За Божим благословенням, за угорським реформатським обрядом, нас повінчав уродженець Трансильванії священник Пал Молнар-Вереш  у присутності батьків і громади Угорської реформатської церкви Гельсінгборга. Саме тоді я стала Іболєю Бартуш.

У Данії, в консульстві Угорщини в місті Копенгаген, я склала присягу громадянина Угорщини. У 2012 році в нас народився первісток – Пейтер Акош, якого охрестили в Гельсінгборзі за угорським реформатським обрядом. У 2014 році ми переїхали до Ґетеборга, де народився наш другий син – Данієль Гунор; хрестили його вже в Трансильванії, також за реформатською традицією. У 2015 році я отримала шведське громадянство.

У 2010–2017 роках я паралельно працювала, вивчала шведську мову в центрі освіти для дорослих і виховувала дітей. У 2017 році ми переїхали до Угорщини. У 2019 році Відомство з питань освіти Угорщини визнало мій закарпатський диплом як магістерський, що дало змогу працевлаштуватися за фахом. У 2019–2021 роках я працювала вчителькою англійської мови в області Дьор-Мошон-Шопрон.

Улітку 2021 року ми знову повернулися до Швеції. У 2022 році Шведська рада з вищої освіти (UHR) прирівняла мої дипломи до документів про здобуття вищу освіту закордоном та прирівняла їх ступеням бакалавра і магістра. Відтак, я влаштувалася «нелегітимним» заступником вчителя в початковій та середній школі, а також деякий час працювала у дитячому садку.

– Якими були Ваші перші враження від Швеції?

– Уперше я приїхала до Швеції в лютому 2010 року. Коли дивилися через ілюмінатор літака, перше, що побачила, – казковий зимовий краєвид Сконе: засніжений, але водночас зелений, який заселяють дикі гуси. У дитинстві моїм улюбленим мультсеріалом був «Чудесна мандрівка Нільса Гольґерсона з дикими гусьми», тож мене зустрів дивним чином знайомий пейзаж.

Книга Сельми Лагерлеф «Дивовижна подорож Нільса Гольгерсона (з дикими гусьми) по Швеції» згодом стала частиною дитинства і моїх синів. У дитячі роки я й уявити не могла, що дорослою житиму саме тут, знайду тут свого чоловіка, тут народиться моя перша дитина, а згодом ми разом із синами читатимемо цю історію шведською та мандруватимемо тими місцями.

Попри те, що я переїхала до незнайомої країни і опинилася серед незнайомих людей, першими відчуттями були щастя та натхнення. Брак знання шведської мови на початку компенсувала англійська. Це був один із найщасливіших періодів мого життя, хоча туга за рідною землею й родиною ніколи не зникала. Упродовж перших семи років ми щороку навідувалися на Закарпаття, до Трансільванії та в Угорщину. Наша родина почувається вдома в усіх цих країнах: куди б ми не їхали, ми завжди повертаємося додому.

— На Вашу думку, які культурні відмінності відрізняють Швецію від Закарпаття?

— Для мене найбільшою культурною відмінністю стало те, що у Швеції, незалежно від віку, прийнято звертатися на «ти». Це є наслідком суспільного руху 1960-х років, який мав на меті зменшити соціальні відмінності та зробити спілкування більш рівноправним і прямим. Привчитися до такої невимушеної манери спілкування, як шведською, так і рідною мовою, спочатку потребувало часу.

Швеція, як частина Скандинавії, і Закарпаття, як частина Карпатського басейну, мають дуже різні культурні традиції – як вікінги і угорські завойовники. Швеція для мене – країна нескінченних лісів і, частково, тисячі озер, де розмовляють понад 200 різними рідними мовами, і яка нині є багатокультурною державою.

Дитинство та юність на Закарпатті дали мені змогу зрозуміти, що таке мирне співіснування громад різних національностей, мов і конфесій. Водночас глибокий сум і тривогу викликає війна в Україні, що позначається на повсякденному житті Закарпаття, а також соціальні й політичні виклики у Швеції та світі загалом.

– З якими традиціями, святами та звичаями Ви ознайомилися? Чи берете участь у них?

– З 2010 року я мала змогу ґрунтовно ознайомитися з численними шведськими та іншими традиціями, святами й звичаями завдяки участі в навчальних програмах у Швеції, шкільному життю моїх дітей, а також власному досвіду роботи вчителькою в різних навчальних закладах. Ми з родиною також беремо активну участь у шведських традиціях та святкуваннях, більшість із яких має природоцентричний характер або пов’язана з християнськими святами, які ми також шануємо: Новий рік, Водохреще, Великий піст, Великдень, Вальпургієва ніч, День праці, Вознесіння, Національний день, Трійця, свято середини літа, фестиваль раків, День всіх святих, День Святої Люції та Різдво.
Fettisdagen, або «день семли», відзначається у вівторок перед Великим постом. У цей день прийнято їсти семлу – солодку булочку з кардамоном зі збитими вершками та марципановою масою всередині. Сьогодні семлу можна знайти у продажу у період з Різдва до Великодня.

Великдень у Швеції має таку традицію: діти перевдягаються у «великодніх відьм» (påskkärringar), зав’язують хустки та фартухи, малюють ластовиння на обличчі та ходять від хати до хати з мітлами, випрошуючи солодощі у господарів. Вихователі та учителі в дитячих садках і школах також перевтілюються у відьом. Кімнати, подвір’я та вулиці прикрашають березові гілки з кольоровими пір’їнками (påskris).

У Великдень на святковому столі (påskbord) обов’язково мають бути такі страви: великодня шинка (påskskinka), фрикадельки (köttbullar), маринований оселедець (sill), лосось, ковбаса, запіканки з картоплі зі шпротами та вершками (Janssons frestelse), сендвіч-торт (smörgåstårta), салат з раків та великодня муста – пряний солодовий безалкогольній напій (påskmust). Діти отримують великі паперові яйця з солодощами (påskägg).
Вальпургієву ніч святкують увечері 30 квітня, розпалюють велике багаття, влаштовують веселі гуляння та співають пісні. Цей день символізує прощання з зимою та прихід весни.

Національний день Швеції, який одночасно є Днем шведського прапора, відзначають 6 червня за участі королівської родини, члени якої вбираються у національне вбрання. Цікавинкою заходу є те, що прапор Швеції можна побачити на багатьох приватних будинках, фермах та дворах як символ національної гордості. Традиційним смаколиком свята є торт зі збитими вершками та полуницею.

Свято середини літа (Midsommar) у Швеції відзначають у третю п’ятницю та суботу червня (зазвичай між 19-м і 25-м числами), тобто в період, що збігається з ніччю на Івана Купала – найкоротшою ніччю року. Це свято літнього сонцестояння, коли день є найдовшим у році, а сонце майже не заходить за горизонт. Учасники надягають вінки з квітів, встановлюють дерев’яний стовп у формі хреста (midsommarstång), прикрашений зеленими гілками та квітами, співають традиційні пісні та танцюють навколо нього. Обов’язково на столі мають бути такі страви, як молода картопля, оселедець з кропом та торт із полуницею і збитими вершками. На щастя, суниця, вирощена у відкритому ґрунті, достигає до кінця липня.

Kräftskiva — це свято, яке відзначає завершення сезону вилову раків і кінець літа та зазвичай припадає на серпень. У цей день подають червоних раків, зварених у підсоленій воді з великою кількістю кропу, подають їх охолодженими та запивають пивом або горілкою. З нагоди свята виготовляють прикраси декоровані раками: паперові ліхтарики, паперові ковпачки, фартухи, серветки, тарілки та стаканчики та співають гумористичні пісні.
Свято Гелловін відзначають 31 жовтня, насамперед у школах. Діти та дорослі, вбравшись у страшні костюми, ходять від дому до дому з традиційним вигуком «bus eller godis» тобто «trick or treat» («ласощі чи капощі»).

13 грудня у Швеції відзначають День Святої Люції. Головною дійовою особою свята є Люція — «та, що несе світло». Це дівчина в довгій білій сукні з червоним поясом і короною на голові, прикрашеною запаленими або електронними свічками. За Люцією йдуть дівчата-супроводжуючі в таких самих білих сукнях, «зоряні хлопчики» в конусоподібних шапках із зірками, а також діти, перевдягнені в коричневі пряникові фігурки або червоних ельфів. Під час ходи учасники співають традиційні пісні, зокрема найвідомішу – «Sankta Lucia» У школах і церквах під час святкування обов’язково пригощають рисовою кашею (risgrynsgröt), а також традиційними солодощами: lussekatt (шафранове тістечко у формі літери S із родзинками), пряниками (pepparkakor) та безалкогольним глінтвейном (glögg) зі спеціями, мигдалем і родзинками.

На Різдво майже в кожному шведському домі можна побачити фігурки tomte (гнома) та його супутника – julbock (різдвяного козлика із соломи). Подарунки дітям приносить саме Томте – шведський аналог Санта-Клауса, який у фольклорі мав образ невисокого бородатого домовика у довгій червоній шапці, що охороняв господарство й домашніх тварин. Аби здобути його прихильність, у Святвечір на святковий стіл ставлять миску julgröt — традиційної різдвяної рисової каші. Вважається, що якщо Томте не отримає своєї частки, він може влаштувати мешканцям дому жартівливі пустощі. Традиційними стравами на різдвяному шведському столі (julbord) є julskinka (різдвяна шинка), köttbullar (м’ясні фрикадельки), sill (маринований оселедець), лосось, ковбаси, салат із раків, картопляна запіканка зі шпротами та вершками (Janssons frestelse), а також різдвяний напій julmust – пряний безалкогольний солодовий напій. У нашій родині паралельно з шведськими завжди дотримуємося і угорських традицій та подаємо характерні страви угорської кухні.

Варто також згадати, що найбільш відомий символ Швеції – фарбована дерев’яна фігурка коня Дала. Шведи дуже люблять коней, по всій країні є безліч стайнь, клубів верхової їзди та пансіонів з конюшнями. Окрім того, вони активно займаються спортом: футбол, гімнастика, хокей, флорбол, лижі, легка атлетика, орієнтування та гольф – це їх стихії. Відомий лижний марафон Vasaloppet проводиться на північному заході Швеції (між містами Мура і Селен) у першу неділю березня у рамках зимового фестивалю.

– Чи був у Вас якийсь культурний досвід, який особливо запам’ятався?

– У мене є кілька особливо яскравих культурних вражень. Найперший – це знайомство зі шведськими традиційними святами. Наприклад, Національний день Швеції у скансені Гельсінгборга: ми святкували разом із місцевою угорською громадою та шведами в національному вбранні, у старовинному традиційному середовищі. Інше яскраве враження – свято середини літа в таборах, організованих Товариством угорської молоді Швеції, де ми спершу святкували разом лише з угорцями: співали і танцювали навколо багаття в лісі, зустрічаючи найдовший день у році. Пізніше подібне святкування відбувалося кілька разів у Хеллеберзі, на базі проведення таборів Національної асоціації угорців Швеції, у якому вже брали участь і шведи. Ми співали традиційні шведські пісні і танцювали навколо дерев, прикрашених квітами.

Ми вважаємо важливим регулярно відвідувати з дітьми історичні місця, музеї та культурні заходи по всій країні. Крім того, мій чоловік як машиніст є учасником кількох шведських клубів працівників залізниці, у заходах яких і ми з дітьми беремо участь. Ці клуби, що працюють на волонтерських засадах, мають старовинні локомотиви, вагони і навіть цілі ностальгійні склади, мають дозволи на пересування по всій країні. У рамках волонтерської роботи ми їздимо старовинними потягами і паровозами на різні культурні програми по всій Швеції.

Крім того, я зараз як студентка беру участь у багатьох культурних заходах: книжкові ярмарки, забіги, походи на каное, відвідування музеїв, класичних концертів, театральних вистав, кінопоказів, днів відкритих дверей шкіл і коледжів, лекції та святкові події.

– Наскільки легко або ж навпаки – важко було інтегруватися у місцеве суспільство?

– Адаптація пройшла майже без проблем, адже я потрапила до теплої, родинної угорської громади, де були люди з різних регіонів Великої Угорщини: з Трансільванії, Воєводини, Верхньої Угорщини, з Угорщини та, на мою велику радість – із Закарпаття. Ми регулярно зустрічалися, святкували разом, отримували поради та допомогу у повсякденних і офіційних справах.

У гельсінгборзькому угорському клубі «Гунгарія» ми були обрані членами правління: організовували збори, культурні програми та бали. У кожному великому шведському місті щомісяця відбувалися реформатські богослужіння: спершу ми ходили в Гельсінгборг, пізніше – у Гетеборг. Мій чоловік у вільний час працював музикантом на угорських балах та звукооператором для різних угорських артистів у великих містах – від Південної Швеції до Стокгольма. Я ж брала участь у цих подіях як фотографка та волонтерка протягом двох років.

Ми також знайомилися зі шведами на роботі та на курсах шведської мови для дорослих і молоді, брали участь у спільних заходах. Нам пощастило, адже поруч із нами завжди були доброзичливі люди.

– Чим Ви займаєтесь наразі?

– Зараз живу з родиною в Олофсторпі, за 17 км від Гетеборга, у житловій зоні з приватними будинками. Я студентка Wendelsbergs Folkhögskola (народна школа) за однорічною програмою «Асистент учителя» у Мельнлікке, Гетеборг. Раніше три роки працювала тимчасовим викладачем – вихователем у групах подовженого дня і асистентом учня у підготовчому класі та до 5 класу у муніципалітеті Лерумс

– Як змінилося Ваше мислення та світосприйняття під час перебування там?

– Моє мислення і світогляд, на мою думку, не змінилися кардинально, а радше розширилися завдяки новим знанням.

– Чого Вам найбільше не вистачає із Закарпаття, а що особливо цінуєте у Швеції?

– Через велику відстань ностальгія залишається частиною мого повсякдення. З дитинства зберігаю найтепліші спогади про рідну землю. Найбільше сумую за батьками, близькими родичами та давніми друзями, а також за характерним закарпатським культурним життям. Також бракує городу та фруктового саду зі справжньою родючою землею і сонцем.

У Швеції найбільше люблю природу: чарівні краєвиди з озерами, зелені луги, ліси, кришталево чисте повітря; клімат різноманітний у різних регіонах, з теплим літом і справжньою білою зимою. Дощ тут – звична частина щоденного життя, яку з часом починаєш любити. Майже піврічний період літнього часу з довгими днями й короткими ночами є для мене особливо привабливим, адже дозволяє багато часу проводити серед природи. Та й темніша пора зимового часу не стає для нас на заваді – саме тоді природа відкриває свою іншу, чарівну сторону.

Крім цього, традиційна шведська архітектура – дерев’яні будинки різного віку, форми та оздоблення – теж вражає. Тут чудово пізнавати людей і культурну спадщину Скандинавії, а також спілкуватися з людьми з усього світу, знайомитися з мовами, смаками і традиціями.

– Чи є у Вас улюблене місце у Швеції?

– Моє улюблене місце – провінція Сконе, особливо Гельсінгборг, де поєднується шведська та данська історія, і звідти відкривається вид на замок Кронборг у Гельсіньорі, Данія. Хоч я жила там лише три роки, ці роки були найщасливішими та найважливішими у моєму житті.

Найяскравішим сімейним враженням стала подорож наприкінці 2022 року, коли ми автомобілем вирушили у подорож Швецією з півдня на північ,  подолавши близько 2000 кілометрів у напрямку Північного полярного кола. Дорогою ми проїхали через численні великі й малі міста, час від часу зупинялись на відпочинок та ночівлю, і зрештою дісталися Лапландії – дивовижного краю саамів і північних оленів.

Серед іншого, ми побували в Бйорклідені – гірському туристичному таборовому селищі з численними дерев’яними котеджами (fjällby camping), у Абіску – в національному парку, у Кіруні – місті залізорудних копалень, відвідали його дерев’яну церкву та космічний центр «Есрейндж» (Esrange Space Center), у Юккасʼярві – відомому крижаному готелі. Згодом ми переїхали до Нарвіка в Норвегії, а дорогою назад майже сягнули кордону з Фінляндією.

Попри холод і темряву, ми пережили справді незабутні миті, коли змогли побачити неозброєним оком і зафіксувати на фото зеленкувато-фіолетове північне сяйво на нічному небі, сповненому мільярдів зірок, що ніби губилися у безмежному Всесвіті, а також над майже недоторканою дикою природою – засніженими гірськими ландшафтами та озерами, скутими кригою. Ця подорож стала для нас справжньою пізнавальною експедицією, що охоплювала природничі науки, і насамперед – для наших дітей, які про всі ці явища вивчають у школі шведською мовою.

Ми дуже любимо природу і проводимо більшість вільного часу на свіжому повітрі: пішки, на велосипеді, авто, автобусі, потязі або навіть літаками, іноді відвідуючи інші країни Скандинавії та Європи.

– Чи маєте плани на майбутнє?

– Наразі я планую лише на один рік уперед. Увесь свій час і енергію зосереджую на навчанні. Хотіла б завершити навчання за програмою асистента вчителя та здати осінні і весняні педагогічні практики, а через рік працевлаштуватися за фахом в початковій, середній або старшій школі, можливо, в гімназії чи навіть у центрі освіти для дорослих. Я дотримуюся переконання: людина планує, а Бог розпоряджається. Я слідую шляхом, який Бог визначив для мене.

– Як і в чому допомогло те, що Ви здобули освіту в ЗУІ імені Ференца Ракоці ІІ?

– Передусім сам факт того, що я навчалася в ЗУІ імені Ференца Ракоці ІІ, наповнює мене великою гордістю. Протягом останніх тридцяти років – від початків і до сьогодення – я відслідкую події, що відбуваються в alma mater, і черпаю з неї натхнення. Це була і залишається надзвичайною можливістю для тієї невеликої угорської спільноти, яка протягом десятиліть, не шкодуючи сил і енергії, підтримує живими угорську мову та культуру.
Саме таке ставлення до навчання і наполегливість я взяла із собою, залишаючи рідний край. В інституті я опанувала англійську мову на високому рівні, що згодом стало міцною основою для вивчення шведської мови, а також дало змогу знову стати студенткою вже тут, у Швеції, навчаючись шведською та англійською мовами, а іноді й поглиблюючи знання норвезької та данської.

Крім того, знання зі світової історії та світової літератури, здобутим у ЗУІ імені Ференца Ракоці ІІ,  стали у пригоді під час своїх попередніх і теперішніх навчань у Швеції.

Ми й досі глибоко тримаємося свого коріння. Наші діти вивчають угорську мову в рамках рідномовної освіти як факультативний шкільний предмет. Окрім цього, ми брали і беремо активну участь у житті угорської громади у Швеції: у заходах Національної асоціації угорців Швеції, у діяльності Ґетеборзького культурного товариства «Tavaszi Szél» («Весняний вітер»), а також у сімейних таборах «Покоління» з Товариством угорської молоді Швеції.

Нам пощастило, що навіть тут, у Швеції, за 2000 кілометрів від батьківщини, маємо можливість плекати угорську мову, культуру, звичаї та традиції завдяки самовідданій праці місцевих волонтерів і фінансовій підтримці нашої історичної батьківщини.

– Що б Ви порадили іншим студентам, які планують подібний закордонний досвід?

– Зі знаннями, здобутими в Університеті  Ракоці, кожен може впевнено реалізувати себе будь-де у світі. Університетська освіта дає такі основи, на яких – за наявності чітких цілей – завжди можна збудувати щось нове. Втім, у «рюкзаку» неодмінно мають бути також рішучість, здатність до адаптації та готовність навчатися впродовж усього життя.
Свого часу ми з чоловіком розпочали нове життя в абсолютно чужій для нас країні. Нам довелося вивчити шведську мову, пізнати шведське суспільство і культуру та фактично наново опанувати свої професії шведською мовою. Проте за умови достатньої наполегливості, старанності та невичерпної жаги до знань можна пройти дуже довгий шлях. Уміння мислити кількома мовами, знання різних народів і культур відкривають нові перспективи, особливо в сучасному глобалізованому світі, де кордони дедалі більше трансформуються, а відстані стають подоланими.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar