В Університеті Ракоці запрацювала експозиція «Індивідуальні долі, колективні травми. „Маленький робот” на Закарпатті»

25 листопада в центральній читальній залі Бібліотеки імені Опацоі Чере Яноша відкрилася виставка «Індивідуальні долі, колективні травми. „Маленький робот” на Закарпатті». Організаторами виставки стали Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці II та Комітет національної пам’яті.

Виставку відкрила професорка кафедри історії та соціальних дисциплін Університету Ракоці, модераторка заходу Наталія Вароді, яка у своїй промові наголосила, що робота з історичними травмами є не лише науковим завданням, а й суспільним обов’язком. Вона підкреслила: сила пам’яті полягає у здатності будувати міст між минулим і сьогоденням, формувати усвідомлення впливу цих подій на формування ідентичності та на повсякденне життя місцевих громад.

Потім до присутніх звернувся керівник дипломатичної місії Консульства Угорщини в Берегові Іштван Дєбнар. У своїй промові дипломат зауважив, що спільне подолання історичних травм і досі визначає життя та самосвідомість угорської громади Закарпаття. Мета вшанування пам’яті невинно вивезених і вбитих полягає не в тому, щоб знову відкривати рани, а в тому, щоб створити катарсис, який додасть громаді сили для подолання сучасних викликів. За словами консула, сучасне покоління також потрібно зробити

сміливішим, благороднішим, більш далекоглядним і витривалим,

оскільки

угорська громада Закарпаття особливо цього потребує в теперішній час.

Наступним свої думки про трагічні події 81-річної давнини висловив ректор Університету Ракоці Степан Черничко, який поділився історією своєї родини.

Кажуть, що на Закарпатті майже немає угорських чи німецьких родин, які б не зазнали впливу подій осені 1944 року,

— зазначив він. Степан Черничко пригадав, що під час навчання в університеті він уперше докладно дізнався про долю трьох братів свого діда по материнській лінії.

Ректор також розповів, що, хоча трьом братам його діда пощастило й вони змогли врятуватися, імена їхніх численних двоюрідних братів, зятів і сусідів викарбувані на пам’ятнику, встановленому в Свалявському меморіальному парку.

Ця історія означає лише одне: вона стосується навіть тих, хто там не був,

— завершив свою промову ректор, наголосивши, що тягар і відповідальність колективної пам’яті супроводжує кожну угорську та німецьку родину на Закарпатті. Його слова підкреслили, що колективна пам’ять є спадщиною не лише тих, хто вижив або втратив рідних, а й усіх угорських та німецьких громад Закарпаття. Це є переконливим свідченням того, що рани минулого формують нашу ідентичність, нашу відповідальність і почуття солідарності одне з одним, яке передається від покоління до покоління.

На заході з лекцією на тему «Примусова праця по-радянськи в 1945–1955 роках» виступила членкиня Комітету національної пам’яті, дослідниця історії Барбара Банк.

Потім виставку представила завідувачка кафедри історії та соціальних дисциплін Університету Ракоці Єлізавета Молнар Д. За її словами, мета виставки — не лише ознайомити відвідувачів з історичним минулим, а й допомогти усвідомити, що історія твориться на основі особистих біографій і що кожна доля сприяє кращому розумінню нашої спільної спадщини.

Відвідувачі виставки дізналися про наслідки радянської примусової праці для мешканців Закарпаття та про глибокий слід, який вона залишила в колективній пам’яті. Експозиція наочно демонструє, що історичні травми не лише сформували минуле, а й досі мають значний вплив на формування індивідуальної та колективної ідентичності. Виставка втілилася в життя завдяки зусиллям Єлізавети Молнар Д., Наталії Вароді та Жанетт Шандор під егідою Барбари Банк. До роботи над проєктом також долучилися Гергей Чок, Жолт Горват, Адам Кулчар та Іштван Шімон. Картографічні матеріали підготували Єлізавета Молнар Д. і Степан Молнар Д., а концепцію візуального та просторового оформлення виставки розробила Юлія Варга.

Онисько Д.

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar