«Індивідуальні долі – колективні травми. Загальні риси радянізації» – в Університеті Ракоці оранізували наукову конференцію

18 листопада Бібліотека імені Опацоі Чере Яноша стала осередком наукових дискусій. Тут, за організації кафедри історії та соціальних дисциплін Закарпатського угорського університету імені Ференца Ракоці ІІ, Комітету національної пам’яті та Науково-дослідного центру імені Тіводора Легоцькі, відбулася конференція «Індивідуальні долі – колективні травми. Загальні риси радянізації». Модератором заходу виступив доцент кафедри історії та соціальних дисциплін Університету Ракоці Юрій Данч.

Конференцію відкрила завідувачка кафедри історії та соціальних дисциплін Університету Ракоці Єлізавета Молнар Д., яка у своїй промові звернула увагу присутніх на те, що дослідження історичних подій та збереження пам’яті про них є не лише одним із пунктом у плані наукових досліджень, а й суспільною відповідальністю, адже за долями окремих людей криється історія всієї угорської спільноти Закарпаття.

Потім слово взяв керівник дипломатичної місії Консульства Угорщини в Берегові Іштван Дєбнар, який у своїй вітальній промові наголосив, що цього тижня ми згадуємо трагічні події, що сталися 81 рік тому, та вшановуємо пам’ять солдатів і цивільних осіб, яких примусово депортували до Радянського Союзу:

Важливо пам’ятати про тих, кого закували в робочі кайдани концтаборів, аби таким чином опрацювати минуле і привернути увагу молодого покоління до тих історичних подій, які відбулися в часи хаосу після закінчення Другої світової війни, під час радянської окупації.

У своєму виступі дипломат нагадав про готовність уряду Угорщини надавати підтримку угорській громаді Закарпаття. Він зазначив:

Сьогоднішня конференція — це нагода вшанувати пам’ять жертв і тих, кому вдалося пережити ті події, а також підтвердити нашу підтримку уряду Угорщини, який послідовно виступає за захист прав закарпатських угорців, за мир та дотримання прав національних меншин.

Крім того, Іштван Дєбнар подякував організаторам, серед яких були і співробітники кафедри історії та соціальних дисциплін Університету Ракоці та Науково-дослідного центру імені Тіводора Легоцькі, які спільно з Комісією національної пам’яті організували конференцію.

Хто там не був, той там буде, а хто був, той не забуде,

– розпочав свою вітальну промову радянським прислів’ям заступник голови Комісії національної пам’яті Адам Дерган. У своїй промові він акцентував увагу на відповідальності молодого покоління за бережне ставлення до історичної спадщини:

Для більшості людей, народжених після 2000 року, слова „ГУЛАГ”, „ГУПВІ”, „маленький робот” майже нічого не означають, хоча у ХХ столітті цими словами можна було залякати людину.

Його слова нагадали слухачам, що історія набуває особливого значення саме через людські долі. Він звернув увагу на трагічні події ХХ століття, зокрема на «маленький робот» і табори ГУЛАГу, а також масові репресії, що існували за часів комуністичної диктатури:

Нашим спільним завданням є пам’ятати і нагадувати. Ми повинні берегти пам’ять про наших предків, не можна дозволити, аби їхні жертви і героїчна стійкість відійшли в небуття. З іншого боку, ми повинні збагачувати знання майбутніх поколінь про цю епоху, яка для них, безсумнівно, вже є історією,

– зазначив він.

Наостанок Адам Дерган побажав усім учасникам конструктивного діалогу та плідної роботи упродовж конференції, яка гідно вшановує пам’ять жертв та шанує тих, хто повернувся живим.

Потім до присутніх звернувся ректор Університету Ракоці Степан Черничко. У своїй промові він відзначив особливу витривалість громади впродовж століть:

Ми живемо, немов у квітневій погоді, на північно-східному краї Карпатського басейну, де важко освоїтися й пустити коріння. Але попередні покоління завдяки важкій праці та непохитній вірі все ж таки вистояли на цій землі протягом тисячі ста років. Саме завдяки їм ми є тут і досі,

– наголосив він. Ректор згадав про лихоліття ХХ століття та трагедію примусових виселень:

Армія, яка проголошувала себе визволителькою, не лише захопила територію, а й прагнула зламати дух місцевого населення. Чимало людей загинуло, безліч постраждало внаслідок вивезення на примусові роботи й до кінця життя носили на тілі та в душі сліди „славнозвісної” російської гостинності.

Водночас Степан Черничко не оминув нагоди згадати про опір громади та її відродження:

Ті, хто після багатьох років страждань повернулися додому, знову взялися будувати свої оселі, сіяти й збирати врожай — отже, зламати їх остаточно так і не вдалося. З’явилися нові сили, які поклали початок створенню мережі угорських інституцій на Закарпатті,

– додав він, після чого побажав усім учасникам успішної роботи.

У секційних засіданнях, що відбулися в першій половині дня, першим доповідачем був Віктор Аттіла Шовш, який представив можливості політики пам’яті та популяризації історії угорців, вивезених у радянський полон, у контексті ХХІ століття. Потім Ібоя Самборовскі-Надь на прикладі села Великі Береги розглянула індивідуальні та суспільні наслідки процесу колективізації. А Наталія Вароді у своїй доповіді висвітлила тему боротьби Мукачівської греко-католицької єпархії та роль Шандора Чіри у збереженні греко-католицької церкви. Серію презентацій цікавих історичних фактів продовжила спільна доповідь Іштвана Мароші та Андреї Левдар, у якій основний акцент було зроблено на всебічному висвітленні теми репресій комуністичного режиму проти представників греко-католицького духовенства.

У рамках секційних засідань, що відбулися в другій половині дня, Степан Молнар-Д. представив процес реформування територіально-адміністративної системи Закарпаття, приділивши особливу увагу змінам, що відбулися після консолідації радянської влади. Далі слово взяв Олександр Добош, який висвітлив тему радянізації назв населених пунктів, зосередивши увагу на політиці їх перейменування як одному із засобів ідеологічної трансформації. На завершення заходу Єлізавета Молнар-Д. та Ерік Марусич проаналізували долю німецької громади на Закарпатті після Другої світової війни, приділивши особливу увагу спадщині, пов’язаній із діяльністю Народного союзу Німеччини з догляду за військовими могилами (Фольксбунд).

Конференція мала важливе значення як із наукової, так і з громадської точки зору. Доповіді укорінили думку, що радянізація принесла не лише інституційні та політичні зміни, а й глибоко вплинула на функціонування місцевих громад, становище церков, життя сімей і долі окремих людей. Організатори прагнули через особисті історії сприяти глибшому розумінню колективних травм та по-новому осмислити цей складний період в історії регіону. Захід допоміг зробити історичний досвід угорської громади Закарпаття більш видимим і зрозумілим для широкої професійної громадськості.

Онисько Д.

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar